30 Переможець буде один

–Варю, на околиці села чоловік повісився, завтра похорон, треба простежити.

Якщо ви думали, що я заливаю подушку сльозами, а душу спиртним, то дуже помиляєтесь. От зараз дуже заздрю тому мужику, бо за цей тиждень я посивіла, адже нечисть, немов подуріла. Щодня хтось звідкись вилазить і муштрує село. То Злидні не виконують своїх обіцянок і таємно лізуть в оселі, то Лабасти почали з'являтися біля річки. Тепер ще й за мерцем дивитися, щоб раптом в Ирку не перетворився. А все осінь. Нечисть, як і білки, запаси роблять, бо ж цілу зиму будуть безсовісно спочивати, краще б з миром.

–Вальдемаре, знаєш, Марина сьогодні повідомила, що Меней терміново виїхав за кордон, а фірму поки залишив на неї. Тобто для зміюки час знайшов, а мені так і не зізнався, що вже три дні, як щасливий одружений чоловік, – я сиділа навпроти Лісовика, обіймала коліна і щільніше куталась у куртку. Вітер, ніби спеціально, намагався заморозити не просто тіло, а й душу, виморозити всю любов, надію на щасливий кінець, бажання вірити в диво.

–Варваро, це не схоже на нього, повір. Тут щось інше. Я теж не можу достукатись.

"Бо він нас зрадив" хотіла сказати, та вчасно прикусила язика. В чому зрадив? Заміж не кликав, на вірність не присягав. В коханні зізнався, так життя мінливе чи мені цього не знати. Я все намагалася прокрутити останні місяці свого нового існування і збагнула, що нікуди від нього не втекла б. Могла би бути сміливішою і, помітивши Менея біля хати, заговорити з ним ще в дитинстві, могла ж повернутись до Юрка і вже з ним піти на Купала, і ще безліч "могла". Але ж як паскудно. Усвідомлення того, що чоловік не просто збрехав, а ще й тихо втік, розривало серце на клапті, хотілося роздерти грудну клітину і забрати цей шматок лайна, викинути, зробити собі нове, з каменю. Щоб не боліло.

–Як ви з Менеєм взагалі познайомились? Ви, ніби друзі, постійно жартуєте і щось обговорюєте.

–Я знайшов його в середині лісу, голодного і напівживого. Відразу відчув водяну істоту. Він сказав, що втік з дому, бо йому не дозволили стати вартовим. Хлопчина мені сподобався, тому я допоміг йому призвичаїтись на суходолі, навчив як поводитися з людьми і навіть дав роботу. Так–так, не вирячуй очі. Знаєш, де його фірма бере дерева?

–У нашому лісі? – оце так новина.

–Не тільки, але суть ти зрозуміла. Будинок Менея, до речі, справа моїх бобрів, шукали найкращу деревину і переправляли до берега.

–А за наречену ти знав? Чому ж він тобі не повідомив таку радісну звістку?

–Це звична річ між сім'ями володарів, та що там, у людей теж таке було. От тільки Меней зовсім не хотів одружуватись, мав інші плани, надіявся, що оберуть його брата.

Так, десь я це вже чула.

–Працівників теж ти шукав? Мені здається, що не всі в офісі люди.

–Правильно думаєш, є й домовик серед вас, щоправда, незвичний.

Домовик? То Степан Іванович Домовик? То он чому в офісі завжди спокійно, затишно, як вдома, а в нашому кабінеті час від часу літають мої улюблені запахи дитинства.

–Але як таке можливо? То не житлове приміщення.

–Його вигнали з дому, вижили безтолкові господарі, от він і переселився до Менея, а тоді й на роботу. Не знаю, що там і як сталося. Але в житті не буває випадковостей. Все трапляється вчасно і в потрібний момент, і поруч з тобою завжди необхідні люди чи істоти.

Легко сказати "все вчасно", а трактувати цю фразу як? Ой, у мене зараз не життя, а лайно, але це так треба? В цей момент варто поплавати в коричневій гидоті? Чому ніхто не пояснює, як варто жити з цим, як себе вести? Я, наприклад, посилено почала приводити в людський вигляд свої записи по нежиті, шукати нову інформацію, занурилася в тренування й збивала до крові кісточки на руках – била наші фруктові дерева. Хотіла вгамувати душевний біль фізичним, але нічого не виходило. Адже щоночі мені снилися сині очі і цілували палкі вуста. А в офісі на мене косилися колеги, шепотіли поза вуха, що Макар Олегович не зміг обрати з двох одну і полетів відпочивати з третьою. Так, хоч Меней і приховував стосунки, але всі все прекрасно розуміли. Хіба можна заховати погляд, раптові торкання, мимовільну посмішку? Якщо між двома літають іскри, то слова не потрібні.

Що ж "любовь приходит и уходит, а кушать хочется всегда", так що швиденько ні, не доїдаю, складаю сумку для ритуалу і біжу в ліс. Попри вмовляння бабусі придушити тишком–нишком Юрка, а тіло спалити, я знайшла спосіб звільнити його від монстра і загорілася бажанням спробувати. До слова, чоловік теж пручався спочатку, та жити, боячись вбити один одного, не надто весело.

–Варю, зачекай, – бабуся вийшла за мною надвір, – я довго думала як реагувати на воскресіння Івана і хотіла б забути цю інформацію, але тепер розумію, що він дуже вдало ожив. Не ходи зараз до лісу, відведи мене до нього, я попрошу хай виправить те, що накоїв.

Ми з бабусею ці кілька днів не розмовляли, вона страшенно образилася, що я не зізналася про зустріч із дідом, ну і звістка про одруження Менея не принесла радості. А тут така заява. І як реагувати?

–Ба, не буде він нікого слухати, жив без нас щасливо і ще стільки ж проживе.

–Варю, ті дурниці не гарантують успіху і я хочу подивиться цьому телепню в очі, хай те все скаже мені особисто.

–Ні, бувай.

Бабуся намагалася зупинити мене, але я вибігла з двору і заскочила в авто Юрка. Ми домовилися, якщо нічого не вийде, то я матиму ключі від машини і буду тікати до неї.