29 Викрадення нареченого

«Людинко моя, викликають додому, можу затриматися. Вже сумую за тобою».

Та що ж це таке, якийсь божевільний вересень, майже щовечора Меней пірнає і приходить до мене геть втомлений і без настрою. А сьогодні ще й Марат це й підлив масла у вогонь. Меней обіцяв, що буде поруч, що знайде можливість взяти мене із собою на весілля, щоб переконати у правдивості його слів. Але я бачу, яким він став виснаженим за ці дні й починаю вагатися в правильності наших дій. Нечисть і людина. Щось дике, неприродне, за межами реальності й законів. Я мала б раніше про це збагнути, та почуття затьмарили розум. І Меней був таким переконливим, що я сліпо вірила в краще, але чи буде воно? Можливо, не варто змінювати світ так кардинально, можливо, закони і правила писалися не просто так і різним істотам немає спільного життя, бо так створений світ і нічого змішувати те, що не поєднується.

Я вирішила ще раз поговорити з Менеєм, а щоб відволіктися, засіла в лептом. Відірвалася від монітору тільки о першій ночі й зрозуміла, що наставника досі немає. Легка тривога пухнастим кошеням заскочила в серце. Спробувала покликати. Марно. Пройшлася до річки та й там мені ніхто не відповів. Так і заснула з тривогою та вірою, що все не так страшно. Але найбільше мене здивувало, що на роботі чоловіка теж не було. Мене вистачило на добу.

–Меней… та де тебе чорти носять? – плюхнула я камінець у воду і сіла на березі.

–Обережно, можеш і вбити когось.

–Марат? Ну хоч хтось, – русал винирнув, озернувся навколо і виплив до мене. – Ти ж казав, що третього шансу не даси мені, чого знову приплив?

Темно синій хвіст виблискував на сонці й зачаровував. Меней ніколи не показував себе справжнього, а цей так сміливо підступив до вартової. Не дуже хотілося говорити з ним про Менея, щось заважало, муляло, щось було неправельним.

–Там внизу такий галас, вирішив перепочити. Спускайся, вартова, я не ображу, – русал посміхнувся, поманив рукою, а я зрозуміла одну річ:

–Марате, ти знову, причаровуєш вартову? Тиць моя радість! Ще й вирішив відбити у брата дівчину? Невже нареченої мало?

–А ти розумна. Бачу кажуть правду, що з воїнами богинь це марна справа. А щодо брата… – русал щось довго обдумував, а моє нервове кошеня в середині почало рости зі швидкістю світла. – здається, він тебе знову обвів: у мене немає ще нареченої, а якщо ти про Амелі, то вона Менеєва і тільки. Це буде найвеличніший союз за всю історію русалок. Мала б знати, що вам не бути разом. Але я спробую востаннє: познайомимось ближче?

–Боже збав! Змінювати одну рибину на іншу? Дякую, краще спробую щось новеньке.

Я підскочила, ніби в дупцю вжалена, і побігла до старого знайомого:

–Вальде, Вальдику, ану виходь, поговорити хочу. Вальде, або ти зараз вийдеш перед мої ясні очі, або забудь за медовуху.

–Ой, Варвара, чого ти така криклива сьогодні? Що трапилось? – переді мною з’явився туман, а за ним і Лісовик.

–Скажи колего мій, ти знав, що Меней важлива цаца у водному царстві? А про наречену що скажеш?

Лісовик округлив очі, та в ту ж мить взяв себе в руки.

–Знаю все і що з того?

–І що? А розповісти не міг? Попередити, натякнути?

–Варваро, це люди звикли лізти до кожного в штани, а лісові мешканці займаються тільки своїми справами, допомагають же у разі прохання. Ти цікавилась Менеєм? Ні. Він просив щось тобі казати? Ні. То чому я мав щось говорити? А тобі буде наука – спочатку дізнавайся інформацію, тоді роби щось.

Ну а чого я очікувала від нежиті? Згодна, могла б і сама щось запитати. Добре, тоді:

–Вальдемаре, допоможи з ним поговорити. Він вже добу не з’являвся вдома. Мені такі жарти не довподоби. Чи злякався розповісти мені правду?

–Ну значить вдома, тобто в річці, є проблеми. Це на суходолі він ніхто, а там важлива персона. Треба сам з’явиться і все розповість. – ох, я тобі пригадаю цю розмову.

Ще два дні я проіснувала, ніби не в своїй шкурі. На роботі збрехала, що Меней терміново поїхав до родичів, не знаю чи повірили, та було байдуже. Чергова розмова з Лісовиком не дала успіхів, він теж не зміг достукатися до Менея. Серце ставало мішенню для пазурів нахабного котика, що ніяк не хотів йти, а все впевненіше позначав свою територію. Взагалі я дівчина розумна, от тільки інколи роблю божевільні вчинки. Хто може допомогти поговорити з надприродним? Відьма. А як нема таких? Чаклун. А от він є. Тільки знову прийдеться спілкуватися з тим, кого ненавиджу.

Юрко здивувався моєму проханню, але на зустріч із «любим” дідусем привіз.

–Вартова звертається до темного чаклуна? Це щось новеньке.

–Я не бажаю зла, не прошу зурочити чи вбити. Мені треба розмова.

–Дивне бажання і дороге. Можу зробити так, щоб ти прийшла до нього уві сні або була поруч, бачила все, ніби в кіно. Проте з розмовою не допоможу.

–Що мені сон? Чекати ночі довго. А от побачити… Добре. Що треба?

Всього то моє тіло і річ Менея. Страшно було неймовірно, хто зна, що цей божевільний зробить зі мною. Та бажання побачити того, хто полонив моє серце, було більшим.

***

Запах трав і гидкий напій, від якого ледь не знудило, вирвали мою душу, в прямому сенсі цього слова. Астральне тіло підвелося, переконалося, що все зроблено правильно і полетіло до річки. Заходити було страшно. Проте після першого кроку, зрозуміла, що холоду не відчуваю, як і самої води. Блукати по підводному царстві мені не довелося, адже рожева лілея, що колись подарував Меней, вказувала шлях. Мене не помічали і навіть якісь нахабні рибини пропливли крізь тіло, та я все одно пливла обережно, ховаючись від кожної русалки. От тільки зовсім не була готова до побаченого.