28 Секрети із шафи Менея

–Менею, відпусти, куди ти мене тягнеш? Віддай ковдру!

–Займатися вправами, сонько.

–Але ж зараз п’ята ранку і неділя. І я ображена досі, йди сам, нелюд. – моє втомлене тіло скрутилося клубочком і заховало носа під ковдру.

Меней лукаво посміхнувся та безсоромно запустив свої руки під ковдру.

–Зеленоока моя, я втрачаю контроль і дуже тебе хочу. Вправи сьогодні точно будуть, але я ще не вирішив які саме.

Все ж руханка в ліжку приємніша, ніж на вулиці, і від неї теж з'являється звіриний апетит. Тому поніжитися мені не дав шлунок, зрадник.

–А тепер, риба моя, йди до мене і готуйся до серйозної розмови, бо від твоїх недомовок одні проблеми, – я похлопала по дивану поруч із собою, після того як чоловік поснідав. – У мене на разі три головних питання: Марина, Амелі і Юрко.

Меней сів, зігнувши одну ногу, та обернувся до мене, щоб наші обличчя були навпроти.

–Варю, вчора між нами з Мариною нічого не було. Так, я попросив її приїхати, щоб повідомити, що у мене є інша жінка. Марина ж подумала про інше. А тут ти… Я вперше так злякався і зовсім не знав, що робити. Залишив би Марину саму, вона б наробила дурниць. Пробач, що прибіг так пізно, ледь не втратив тебе. Просив же не заходь у воду сама. –  чоловік взяв мене за руку і поцілував долоню, – Варю, я не знаю, що означає кохати, ніколи не хотів сім’ю чи тривалих стосунків, хотів бути вартовим, залишити якийсь слід після себе, бути більше, ніж просто русалка. Але ти змінила мій світогляд, змусила постійно думати про тебе, переживати, піклуватися. Ти подобаєшся мені і я хочу, щоб ти була поруч. Однак, чи взаємно це? Щораз як я хотів зблизитися, ти віддалялася і була ближчою до Юрка.  

–Менею, – дідько, з боку це дійсно виглядало не так, – все так заплутано. Того разу я не хотіла говорити при бабусі про діда, не хотіла злити тебе, що так необережно вчинила. А з Ирками… також думала, що Юрко причетний, тому бажала поговорити тет-а-тет, знов таки, щоб ти його не вбив. І так, боялась залишитись із тобою на одинці, – я ганебно зашарілась й опустила очі.

–Знову я крайній. Знаєш, а він тебе досі кохає, і якщо ти...  

–А я ні. – швидко перебила Менея доки він не придумав лишнього, – Юрко був моїм першим хлопцем і від цього не втекти. Не хочу більше про це згадувати. Зараз в мене є ти і я зовсім не знаю, що з тобою робити.

–Бути поруч і слухатись, – чоловік потягнувся за поцілунком.

–Перше можливо, друге – не факт. І останнє – Амелі. Ти всіх русалок знаєш по імені чи вона якась особлива?

Меней занепокоєно подивився мені в очі, видихнув і видав таке від чого я зрозуміла – мені кінець:

–Варю, все, що я зараз скажу, ніяк не відобразиться на моїх почуттях до тебе, прошу не роби поспішних висновків. Мабуть, почнемо з того, що устрій життя під водою схожий на ваш, людський. У нас є держава, свої закони і правила, правитель, вірніше зараз правителька – володарка Маара і за сумісництвом моя мама. Нас в родині двоє: я і брат. Варю?

Правителька… володарка… моя мама… Всратись і не встати! 

–Скажи, що це якийсь прикол, будь ласка. Сон, невдалий жарт, ну хоча б збреши… – зараз в когось буде істерика і точно не в чоловіка. – А, може, я головою вдарилася і це марення?

–Ні, все справжнє. І ми з тобою теж, і те, що я до тебе відчуваю. І надіюсь твої почуття...

–Стоп, які почуття? Переді мною русал, ну з цим я ще якось живу. Але він внук якоїсь богині ще й син правительки. Нежить-принц-напівбожество Меней власною персоною. Тепер зрозуміло чому в тебе так багато привілеїв і чому твої родичі не в захваті від людської дівчинки, до якої ти бігав колись, а тепер ще й спиш з нею.

Я встала з дивану і почала ходити по вітальні. Чоловік не чіпав, проте занепокоєно спостерігав за моїми метаннями. Мені, звісно, приємно, що така титулована особа зізналася у симпатії, товаришує зі мною, навчає, допомагає. Але я не маленька дівчинка, поруч має бути не принц із казки, а працьовитий, розумний чоловік, який зможе забезпечити нашу родину. Я маю бути впевненою в майбутньому і титули цього гарантувати ніяк не можуть. А шлюб як братимемо? Скажу своїм родичам, що Меней сирота чи батьки за кордоном і такі бідні, що не можуть нашкребти на квитки? А він як повідомить про нас? Стривайно… Я зупинилася перед чоловіком та схрестила пальці на руках і ногах:

–Менею, а хто з вас старший син? – Господи, хоч би не він, благаю…

–Варю, тільки не хвилюйся, – ох даремно він сказав цю фатальну фразу.

На мене, ніби окріп вилили, враз стало неймовірно спекотно, руки спітніли, а серце почало готуватися до втечі, або принаймні вибити ребра одній вартовій.

–Дідько лисий! Чорнявий, красивий і зеленоока русалка… Яка ж я дурепа.

–Варю, стій, – Меней зорієнтувався швидше, ніж я встигла втекти, і схопив за передпліччя, – не відпущу, чуєш? Ти неправильно зрозуміла, це… це не моє весілля. Так, я старший, але союз буде між моїм братом і… і Амелі. Я хочу бути з тобою.

–Що ти верзеш? Хіба є таке слово "хочу"? Це ж політика, вирішується доля народів, світів, ніхто не звертає увагу на бажання чи тобі цього не знати. – я спробувала вирватися з полону, та чоловік лиш міцніше притис мене до себе. – І як весілля брата, то чому ти казав, що свята не буде? Щось не сходиться.