20 Нова робота

Хотіла людську роботу в офісі? Будь ласка! Меней таки дотримав свого слова і запросив на співбесіду до себе на фірму. Офіс майбутнього роботодавця знаходився в центрі Василькова і був захований в двоповерховому далеко довоєнному будиночку, що загрожував посипатися на голову тому, хто грюкне вхідними дверима сильніше, ніж треба. О так, я вже бачу душні маленькі кімнатки та штукатурку на голові. Проте очікування зовсім не співпали з реальністю. Замість пошарпаних стін мене зустрів сучасний ремонт і мила дівчина на ресепшині:

–Доброго дня, ви до кого?

–Доброго, на співбесіду до… – от халепа, як його тут звуть Меней чи Макар? Директор чи засновник, співвласник? І як я могла забути запитати такі елементарні речі! – До керівника. На посаду логіста.

Дівчина зникла в одному з кабінетів і за мить вийшла з панянкою в яскравій червоній блузі та темно–синьому брючному костюмі. Овва! Це директор? А Меней?

–Ви, мабуть, Варвара? Проходьте до переговорної, Макар Олегович запізнюється, тому співбесіду проведу я. Марина Вікторівна – фінансовий директор і за сумісництвом HR.

–Дуже приємно, – вичавила з себе стандартну фразу і почала подумки відкручувати наставнику голову.

–Що ж, бачила ваше резюме. Вісім років стажу вражають на такій відповідальній роботі, але звільнення, – жінка зверхню на мене глянула і прицмокнула, – хорошими працівниками не розкидаються. З іноземних мов тільки англійська теж не дуже. Ми постачаємо свою продукцію в Польщу, Румунію, Чехію, водії іноземці. Як з ними будете спілкуватися, не всі вони будуть пояснювати англійською?

–Ну не китайці ж, нічого, знайдемо спільну мову. А звільнили, бо скорочення штату було, подивіться, там і рекомендаційний лист є. Повірте, досвід спілкування маю величезний, треба буде, вивчу й інші мови, не проблема. Стресостійкість – моє друге я. Пунктуальна, тиха, відповідальна, багатозадачна.

Все з тобою, Мариночко, зрозуміло! Там ідеальне резюме, а ти знаходиш недолугі зауваження, отже, не хочеш бачити мене в цьому офіці. Тільки чому? Ми ж навіть не знайомі. Свого пропихнути хочеш чи боїшся конкуренції? Невже тут так багато красивих і неодружених чоловіків? Мені багато не потрібно, візьму тільки одного.

–Бачу, що ви дівчина хороша, але не знаю. А коханий у вас є?

–Яке це має відношення до роботи?

–Ну як же, вам вже тридцять, досі незаміжні. А як ви завтра вийдете заміж і в декрет зберетесь, годинник то тікає? Нам потрібна надійна людина… – ох і отрути ж у тебе, Маринко! Так і ти без каблучки, а на вигляд давно НЕ тридцять…

–Про плани на дітей повідомлю завчасно, не турбуйтеся.

Щось я вже не хочу тут працювати, може, щось онлайн відкрити? Я ж її придушу через тиждень!

–Ось ви де, – заглянув до кабінету мій рятівник, – дякую Марино за допомогу, можеш іти, далі я сам.

–Макаре... Олеговичу, думаю не варто витрачати час, ми вже поспілкувалися, нам не дуже підходить ця кандидатка, – підвелася з–за столу змія і з виглядом невинної вівці прошепотіла наставнику так голосно, що й секретарка в коридорі почула, – слабенька дівчинка, може, її на склад, оператором?

–Марино, дякую, – тонко натякнув чоловік на двері.

–Оце так фіфа! Слабенька? Та вона хоч раз чула, які слова гнуть водії, особливо, коли змушуєш їх чекати? – не втрималась я і встала.

–Заспокойся, Марина, звісно, те ще стерво, але професіонал своєї справи. А ти все одно прийнята, щоб вона не казала.

–Але вона відмовила…

–Варю, я обіцяв тобі роботу, я і даю її. А це була невеличка перевірка на адекватність і стресостійкість, – на обличчі Менея з’явилася підступна посмішка.

–Ах ти ж бісова ковінька, ну то я відмовляюся. Роботодавець не підійшов, вибачте.

Я демонстративно задерла голову повище, щоб бачив на скільки образилася, і рушила до дверей.

–Доведеться переїздити до вас, – видихнув чоловік і потягнув мене на себе, не даючи схопитися за ручку дверей, – бо ти ніяк не хочеш вчитися контролювати свої емоції. Вони в тебе на лобі написані, і надуті щоки видають з тельбухами, і очі, що кидають виклик.

Меней притиснув мене до себе і присікав будь-яку можливість втекти.

–А бомби вони не кидають в одного знахабнілого типа? Відпусти негайно, ще зайде хтось.

–Ти права. Для всіх ти знайома, що переїхала і шукає роботу. Керівником у тебе буде Степан Іванович, приємний і розумний чоловік, з Мариною пересікатися не будеш.

–То це через те, що я "своя" вона біситься? 

–Ні, не зважай на неї, а якщо буде прискіпуватися, повідомляй. Тільки, Варю, в мене є кілька правил, незалежно від того друг, родич чи чужий. Перше – субординація, друге – мене цікавить результат, як ти його досягаєш – це твої проблеми. Третє – колектив – це єдиний організм, де всі один одному допомагають. Ніяких палок в колеса.

–Ти впевнений, що це гарна ідея? Я повискубую їй волосся.

–Якраз навчишся контролювати свій гнів і міміку обличчя. Пішли, познайомишся з новими колегами.

Ми вийшли з кабінету для переговорів і відразу попрямували до  Степана Івановича, мого безпосереднього керівника. Ним виявився чоловік років п’ятидесяти із сивиною на скронях, щоправда, було в ньому щось дивне, чи задовга борода, чи пронизливі очі. Не зрозуміла, та й не дали на це часу. Декілька стандартних запитань про мій досвід та нові завдання і мені вже дали наряд на сьогодні. Оце професіонал, знає, що сказати і що хоче почути, а не дивакуваті запитання Марини батьківни. Наступними новими колегами були юрист, два менеджера зі збуту, два бухгалтера і вже знайома змія. Загалом колектив привітний, молодий (крім мого шефа), проблем не повинно бути. І щоб не втрачати час, я повернулася до свого нового робочого місця.