14 Подарунки в дії

–Меней? – а у відповідь тиша, спить досі чи що?

На годиннику полудень, на телефоні купа пропущених від друзів і бабусі, в голові ясно, як ніколи. Такою бадьорою та енергійною я не почувалася з часів… ай, такого не було. От, що значить виспалась! Чи це посвята так вплинула на мене? Підживила, щоб працювати і вдень, і вночі? Де ж Меней? Чомусь телефон не в мережі.

Я пройшлася кухнею-вітальнею, заглянула в кабінет – нікого. Нагорі постукала до кімнати чоловіка і знову тиша. Може надворі? Та й там мене чекало розчарування. Сьогодні неділя, навряд чи він на роботі. Хоча я навіть не запитала чим займається його фірма. Якась егоїстична йому трапилася учениця. О, а якщо…

–Меней, – прошепотіла я над річкою. – Ау, я починаю нервувати. Як можна кинути мене маленьку саму? А як прийде бабайка і вкусить?

Не повірите, після мого грізного ниття поверхня води забурлила і серед річки з'явилась моя русалонька. Хм, звучить дибільно. Треба придумати йому щось оригінальніше.

–Ну нарешті, ти хочеш моєї смерті? – я підступила під саму воду, а тоді різко заплющила очі – він же там голий, мабуть.

–Ніколи не заплющуй очі біля води, русалка зловить, – почулося насмішкувате і мене безсоромно забризкали краплями, що стікали з волосся.

–Ей, я не просила душ. Чому не попередив, що йдеш?

–Не хотів будити, та й не очікував затяжної зустрічі.

–Щось серйозне? Вдома був?

–Не переймайся, це мої проблеми, – чоловік обійняв мене за плече і повів до будинку, – а нам варто займатися тобою. Якісь зміни відчуваєш? Щось чуєш, бачиш, може, сни були дивні?

–Нічого, тільки неймовірну легкість і бажання щось робити.

–Чудово, зараз позаймаємося дуже цікавим заняттям, прошу, – Меней загадково поглянув і пропустив вперед.

Ех, все виявилося зовсім не так, як малювала уява. Ми розбирали подарунки. Вірніше один. Мене посадили на диван і ще раз вручили кольоровий пакет, з якого я вийняла… Ем… шкіряні полоски із кнопками. Портупея? Я запитально глянула на чоловіка, а у відповідь отримала задоволену моську.

–Це зовсім не те, про що ти подумала. Заглянь, там ще дещо. І давай відразу випробуємо.

Виявилося, що це заговорена портурея із ножнами для мого кинджалу – людям помітна тільки верхня її частина. Вона оперезувала груди, ребра, тоді двома стрічками спускалася нижче пояса і там знову закручувалася навколо мого тіла. До нижньої частини кріпився кинджал, а з іншого боку було місце для невеликої пляшечки із свяченою водою. Та я навіть в джинсових шортах і портупеї виглядала неймовірно. Щоправда, застібнулася на останні кнопки. Терміново треба худнути. Поруч такий красивий чоловік, а я, ніби свиномамка якась. Ні, не жирна, та можу бути стрункішою. Точно, треба у Лісовика запитати чи не водяться в нас вовки, може, який вкусить за бочок.

–Дякую, незвично, але реально круто. Надіюсь ти не поцупив її зі сховища своїх предків, а тепер вони виказують своє "фе"?

–Ні, офіційно попросив. А це записник, – чоловік дістав із пакета товстого блокнота в шкіряній коричневій обгортці, – який має бути в кожного вартового. Будеш записувати дані по істотам, що живуть на твоїй території, а також зміни в собі, про дар, наприклад. Так, тепер давай розберемося з твоїм татуюванням. Йди сюди.

Ми піднялися до моєї кімнати і підійшли до шафи із дзеркальними дверима. Меней обернув мене боком, щоб обом було зручно споглядати.

–Молодий місяць – знак Луниці – традиційний жіночий оберіг від заздрощів та зурочення, розвиває інтуїцію. Місяць об'єднує жіночу енергетику своєї власниці з енергією Всесвіту, а ще означає початок нового. А блискавка, – Меней провів пальцем по малюнку, від чого я сіпнула плечем, занадто вже ніжно і лоскотно він це зробив, – символ Перуниці – мужньої воїтельки, якій покровительствує сам Перун. І звісно захисні руни.

–Твою наліво, це все наліпила на мене ваша богиня Мокоша? Як? На дотик і вигляд найзвичайнісіньке тату.

–Колись розповім, а зараз треба вирішити питання Лісовика, бо він тебе в спокої не лишить. 

–Менею, а ось це… воно теж щось означає? І чому таке світле? – я обернулася лицем до чоловіка та провела пальцями по його плечу.

Меней перехопив мою руку, пристально дивлячись в очі, відповів:

–Всьому свій час. Ходімо працювати.

–І так, що там хоче цей нахаба: дуже шумно в літній період, багато палять вогнищ, розкидають сміття і презер… Кхм, що? Ох ти ж мать! То цей збоченець ще й за парочками підглядає? Хм, а в мене було в лісі? Здається ні, ну принаймні не в цьому. 

На цих словах чоловік чомусь закашлявся і якось дивно на мене подивився.

–То що будеш робити зі сміттям? Думай на перспективу.

На перспективу надавати кожному жителю по макітрі, щоб відбити бажання навіть думати про викидання сміття в непризначені для цього місця. От добре було раніше: повісили на кіл, прив’язали до стовпа ганьби… і винуватець більше не шкодить, і інші гарно подумають. Та загалом все дуже просто – потрібно привчати себе і своїх дітей до звички сортувати сміття та викидати в належне місце. А для цього потрібно облаштувати ці місця. От тільки ніхто не хоче за це думати.