13 Знак вартової

Я пролежала без свідомості годину, далася в знаки історія з Лихом. Тому зараз відпочинок і смачна їжа. Меней навідріз відмовився везти мене до бабусі, а я не дуже й пручалася. Можливо, чоловік правий і приїхати голою серед ночі не найкращий варіант. Переді мною знову стояв двоповерховий невеликий будиночок зі зрубу. Я вийшла з автівки і босоніж попрямувала по газону до входу. Зліва мене запрошувала до себе широка гойдалка, а далі стежина до річки. Просто фантастика якась. Я й не знала, що в нас на хуторі можна так облаштуватися. Без пафосу, великих мурів, гектару городу і худоби. Тільки зелене море трав і квітів. Меней провів мене до ванної кімнати, переконався, що я адекватно реагую, усвідомлюю, де знаходжуся, і пішов на кухню. 

Через пів години я неохоче вилізла з–під душу, та варто було почати розтиратися рушником і обернутися спиною до дзеркала, як я закричала і через мить ловила на собі зляканий погляд чоловіка.

–Що це? – моя рука потягнулася до правого плеча і торкнулася татуювання. Бісового татуювання, якого в мене не було і ніколи не мало бути.

–Варю, я ледь не посивів, – полегшено видихнув Меней і підійшов так близько, що я відчула тепло його оголеного торсу. – Це знак вартової.

Чоловік задумливо посміхнувся і торкнувся пальцями чудернацьких узорів.

–Юна Луниця, – шепіт на вухо і палець, що обводить півмісяць, який дивиться ріжками вниз, – та войовнича Перуниця.

Я підіймаю очі до дзеркала і бачу вогонь в очах Менея. Він перекидає моє мокре волосся на перед, ледь торкається блискавки, що огорнена широким напівмісяцем та дивними символами, а я намагаюся втримати рушник і серце, що от-от вистрибне з грудей. Від чоловічого дихання шкіра на шиї вкривається сиротами, а від його дотиків солодке тепло розливається тілом і концентрується в низу живота. Ми зустрічаємось поглядами у відображенні – рудоволосе дівчисько і чорнявий чоловік, в очах якого стільки пристрасті, що стає неймовірно спекотно.

–Дідько, пробач, – Меней трусить довгим волоссям і залишає мене сам на сам із бажанням.

І що це було? Я ледь калюжкою не стекла біля його ніг. Ніколи не відчувала такого від одного лиш погляду чи дотику. Так, поруч із колишніми була і пристрасть, і ніжність. Але щоб так, без слів, без обіймів чи торкання найчутливіших місць… Та зараз я вдячна Менею, що зупинився, не дав волю бажанню. Я, звісно, відповіла б, досі не можу вгамувати шквал емоцій, але чи було б це правильно, чи було б у нас щось далі? Не хотілося б псувати раптовим поривом наші стосунки.

Я швиденько одягнула шорти та футболку (добре, що Меней перед посвятою надоумив заїхати додому і взяти запасні речі) і спустилася донизу.

–Як ти? – спокійно запитав чоловік, ніби нічого щойно не було, та очі видавали його з тельбухами.

–Чудово, правда перекусила би. Щось трапилось? – я дівчинка не дуже скромна і якщо мені важливо, то краще запитаю, ніж буду довигадувати.

–Ні, – посміхнувся чоловік, – ти так довго проходила посвяту, думав проспиш добу, не менше. А ти живчиком, тому й переживаю. Сідай, вечеряй.

Ми обрали стільці навпроти один одного. Я почала їсти, а Меней пив, здається, трав’яний чай і дивився у вікно позад мене.

–Так, що це за наставник, який уникає спілкування? Розповідай, що трапилось, на тобі лиця немає. І як у мене взялася ця гидота на плечі? Розкажи хоч щось, бо я тільки плавала й горіла, горіла й літала. Дуже лихословила? – про інцидент у ванній вирішила поки не запитувати.

–Я вперше бачив посвяту вартового, видовище не для слабких. І вперше на стільки боявся за когось, що ладен був розірвати коло та зупинити випробування, добре, що не втрутився, – чоловік відпив із горнятка і подивився на мене.

–Чому?

–Зруйнував би тобі життя. Правду кажуть, що життя, як бумеранг, тільки з часом це усвідомлюєш.

Дивний він сьогодні, мабуть, теж стрес дається взнаки.

–А за яке коло ти казав? Я нічого не бачила.

–Коли вартовий проходить своєрідне випробування, навколо нього створюється такий собі кокон. Людина в цей час перебуває в трансі, тому важливо, щоб до неї ніхто не зміг наблизитися. Наставник не завжди може побачити чи відбити небезпеку. Що було у воді я не бачив. У вогні ти щось кричала, хапала себе руками за голову, тоді твоє тіло викручувало, ніби от-от поламаються кістки. І лиш коли опинилася на землі, зміг видихнути. Ти продовжувала щось бубніти, але хоч посміхалася. А от найефектнішим був політ. Тебе підняло над травою метрів на два-три. Найважчим у всьому цьому було очікування, коли ти прийдеш до тями.

–Жах, виглядало все так, як я відчувала. Добре, що ти нічого не чув, бо сиділа б зараз і червоніла.

–Що, за мене теж згадувала? Нарешті зрозуміла, що я твій ідеал? Жінки на суходолі обожнюють вигадувати ідеали і якось їх шукати. Досі дивуюся як і для чого це робите.

–Ой, вам чоловікам не зрозуміти тонку жіночу душу, – розсміялась я у відповідь. – А тебе звісно згадувала, зачарував, зіллям напоїв, планів мені настворював – взагалі страх втратив перед могутньою вартовою. До речі, що там стосовно чарів? Як працюють, як захиститися, а?

–Ти вже захищена, можеш не переживати.

–Стоп, тобто тоді, оті всі рази на мене ти впливав? Тобто то не мої відчуття були? – невже він мені не подобається, відчуває це і просто хоче звабити?