11 Лихо не біда

–Варю, щось ти геть зблідла, точно здорова? І синці он на руках. Нічого не хочеш розповісти? – ха, вони ще й на ногах, просто в джинсах не видно.

–Та я ж казала, що бабуся затіяла перебрати горище, в сараї побілити, почистити, а в мене, як не як, ще й робота власна є. От ночами й не сплю.

Ну а що треба було казати? Що вечорами вештаюся лісом, вчуся битися, читаю казки про монстрів, від яких кошмари ночами сняться? Сама досі не вірю в ці жахіття, все надіюся прокинутися вранці в орендованій квартирі, посміхнутися дивному сну і піти на улюблену роботу. Але...

–Варю, він точно прийде? Щось занадто дивна у вас дружба, – знову не вгавала Леська.

–Точно, сказав, що має справи.

Я з’їхала з глузду, адже в останню мить запросила Менея на своє день народження. Досі не розумію для чого, бо ніби зарано вести дружні бесіди й знайомити з товаришами, але що маємо. Леська, як і Юрко з Олексієм, не дуже вірять у мою дружбу з Менеєм. Та приховати той факт, що я з ним спілкуюся теж не можу. Виявилося, що Меней, в народі Макар, бізнесмен, який тримає у Василькові свою фірму. Чоловік не говіркий, на свята не ходить до каплички, пиво під магазином не п’є і продукти там теж не купує. Дівчат до себе не водить, хоча багато місцевих не проти такого залицяльника. А ще його не люблять за відхаплений шматок землі біля річки, бояться, що він може забрати собі пляж і зробити його платним чи побудувати ресторан, бесідки та інші розважальні дрібнички. Тому, коли я повідомила друзів, що на свято запросила Менея–Макара, отримала у відповідь мовчазні та незадоволені погляди. Особливо дратувався Юрко, мабуть, продовжує думати, що ми зустрічаємося.

Так, час невблаганно летить і сьогодні мені вже тридцять. Ніби ще вчора було двадцять, а з ними мрії про власне житло, справу, круту тачку і бодібілдера поруч. Треба чіткіше вимовляти бажання. Власне житло є, але разом з бабусею, власна справа теж присутня, щоправда, з мохнатими егоїстичними істотами, крута тачка – велосипед "Україна", а бодібілдер худий, патлатий і грізний Цербер річковий.

Тому доки хлопці розпалювали вогнище (звісно попередила Лісовика і передала тістечка, щоб не бурчав), а Леська бубніла, я знову почала нервувати. Ми з Менеєм зовсім мало знайомі, взагалі диво, що він прийняв запрошення. Ті декілька зустрічей були заповнені роботою і планами на майбутнє. Тому дуже хвилювалася, щоб чоловік почував себе комфортно в колі моїх друзів. Та й коли, як не за столом знайомитися.

–Ой, невже йде? Ох, який він красунчик. Ви точно тільки товаришуєте? – підморгнула Леся і розстібнула спортивну кофту, щоб добре було видно декольте.

Я обернулася, посміхнулася своєму чорнявому хвостатому.

–З Днем народження, – Меней поцілував у щічку і прошепотів на вухо, – юна красуне. Подарунок відкриєш вдома, твої не зрозуміють.

Чоловік відступив, а я знову потрапила в полон дивних синіх очей. І нічого ж не сказав, та від цих слів я вкрилася сиротами і зашарілася, мов дівчисько.

–Не варто було, але дякую. Надіюсь не русалчин хвіст?

–Точно,  і як я не здогадався! На Новий рік подарую, будеш зі мною плавати.

–Я не вмію плавати і боюся води, тому можу тільки на березі посидіти, – зніяковіла я.

–Зі мною не варто боятися, – і знову цей солодкий, п’янкий шепіт від якого розливається тілом тепло.

–А давай я вас зараз познайомлю швиденько, бо на нас вже косяться, – вирішила перевести тему і привести себе в порядок.

Меней лиш посміхнувся і повів до вогнища, при погляді на яке чомусь скривився. Знайомство пройшло сухо. Хлопці потисли руки і мовчки продовжили розбиратися з багаттям та м’ясом. Леся відверто показувала своє захоплення.

–Не розумію що не так, – знітилася я від такої дивної поведінки друзів.

–Нічого, – прошепотіли мені на вухо і мороз пішов по шкірі. Та щоб тебе! – Хлопці відчувають конкурента, а на дівчину діють мої чари. Знаєш як русалки заманюють до себе?

–Що? Значить зілля для невдах, так? То ти й на мене дієш своїми чарами?

Ну я тобі, бісів син, о пробачте, пуголовку, зараз влаштую! Замахнулася рукою, щоб вдарити, та її перехопили, завели за спину.

–Нелюд!

–Зате весь твій. А від чарів відмовитись не можу, тільки послабити чи посилити їх, це частина мене. На тебе намагаюся не діяти, хоча страшенно хочеться.

–Кхм, не хочу заважати, та пропоную випити, вже все готово, – вклинилася Леся, а я зрозуміла, що за нами весь час спостерігають. Упс, тепер точно не доведу, що ми просто друзі.

–Звісно, чарівна леді, ходімо, – Меней галантно пропустив нас вперед, а подруга засяяла, як новорічна ялинка. Щось мені не подобаються його чари. Треба буде детальніше дізнатися про них.

Через кілька тостів компанія розслабилася, хлопці почали розповідати смішні історії, готувати шашлики, ми з подругою припрошували до столу, не дарма ж стільки смаколиків готували. Та все ж свято вдалося тільки для Лесі. Чому? Бо вона просто не відходила від Менея-Макара, слухала кожне його слово, ледь в рота не лізла, і розквітала на очах. Олексій злився, адже він давно любить подругу, хоч і не пропонує їй зустрічатися. Вони інколи займаються коханням по-дружбі. Нормально? Шукають пару на стороні, вперто відмовляються від своїх почуттів один до одного, але як спати разом чи поплакатися в дружнє плече, то будь ласка!