8 Наставник у дії

Ранок виявився доволі незвичним, адже перше, що побачила прокинувшись, ніжно рожеве небо над річкою, м'який туман, що ніби ковдра, огортав усе навколо, і Менея в однісіньких плавках. Він неспішно вийшов з річки, викрутив мокре волосся, зробив декілька фізичних вправ і впевненою ходою попрямував до будинку. А я швиденько побігла до ванної кімнати, щоб привести себе в порядок. Для чого йому бачити сонну моську з розпатланим волоссям? Вже через рекордних п’ятнадцять хвилин я спускалася, як ні в чому не бувало, ніби прокидатися о п’ятій для мене звична справа. Хоч би не заснути за сніданком і заклеїти рота скотчем, щоб не так дерся.

–Доброго ранку. Ти вже прокинувся? Думала першою буду, – не признаватися ж, що підглядала за ним у величезні вікна, що стелились від стелі до підлоги.

–Привіт, а я збирався тебе будити. Пішли, будемо займатися.

–Не зрозуміла, ти ж казав підемо до лісу.

–То згодом, а зараз перевіримо твої фізичні можливості. Вартовий має бути сильний не тільки духом, а й тілом. Ти ж бачила нежить в дії.

Я приречено видихнула і попленталась за чоловіком на вулицю – сперечатись спозарання не хотілося. Ми обігнули будинок і вийшли на задній двір.

–Займалась якимось видом спорту, можливо, в зал ходиш?

–Фізкультура в школі.

–Йога, медитація?

–На дивані після роботи.

–Мда, буде складніше, ніж очікував. Тоді почнемо з руханки.

Ну що вам сказати, вийшло весело. Меней досі не може зрозуміти, як я впоралася з богинками і оплітаями, якщо від тридцяти хвилин інтенсивних вправ, ледь кінцівки не відкинула. Серце десь у горлі, дихання, ніби під час пологів, руки-ноги трусяться. А що він думав? Що я щоранку махаю палицями, з ліжка встаю роблячи сальто вперед, а зуби ногою чищу? Тоді, на Купала, був став афекту. Організм дуже хотів жити, тому згадав усі бойовики і пригодницьке кіно, та віддавав команду махати кинджалом, як пропелером. Та я сама дивуюся, як тоді не вмерла від страху.

–Все, я морська зірка на наступні кілька тижнів, не забувай приносити мені поїсти, – моє напівживе тіло розпласталося на м'якенькій траві і не мало сил навіть мізинчиком ворухнути.

–Чому це?

–Бо сил підвестися немає і просто красиво лежу у формі зірки.

–Тримай руку, допоможу, просто красуня, – Меней розсміявся і нахилився наді мною. – Не все так страшно, у тебе непогана форма як для людини, яка не займається спортом. Я знайду тобі необхідні вправи і обов'язково бігати щоранку.

–Лиши мене тут, чудове місце, щоб померти, – заплющила очі і подумки відправила чоловіка в сра… сусіднє село з його спортом.

Звісно, ніхто не послухав недовартову та потягнув до будинку. Я то згодна з Менеєм, підтримувати себе у формі важливо. Та тільки є в мене паскудненька така вада – змусь мене щось зробити і я принципово не робитиму. Ну не можу переступити через себе і прислухатися до команд, навіть якщо вони дійсно мені підходять. От і на роботі, коли вказували, як правильно спілкуватися з клієнтами чи водіями, мовчки кивала згоду і робила по-своєму. За це, до речі, мене співрозмовники й любили: я підлаштовувалася під кожного, знала з ким можна пожартувати, а кому тільки офіціоз подавай. А не говорила стандарті, беземоційні речення. Особливо люблю, коли вказують як потрібно з чоловіками знайомитися і спілкуватися. Обов’язково в колективі знайдеться людина, яка стане повчати, розповідати про свій досвід і копирсатися в твоїй білизні, аналізуючи  огріхи. Адже нормальна жінка в 30 років вже має няньчити дітей, варити борщі-супи і бурчати про несправедливу долю.

–Що на сніданок приготувати?

Еее, такого запитання я не очікувала, тому просто стояла з відкритим ротом і ніяк не могла придумати щось нейтральне. Як можна замовити страву не знаючи, що є в холодильнику господаря і чому він надає перевагу? І взагалі мене збентежило таке запитання від чоловіка, зазвичай я готувала.

–Мені все одно, не гурманка, – я всілась за стіл, мов бабця, і потай почала спостерігати за Менеєм. 

Цікаво, він завжди ходить тільки в просторих лляних штанях і босоніж чи це для мене вирішив похизуватися підтягнутим тілом? Ай, в будь–якому разі я зацінила. До речі, він худорлявий та гнучкий. Немає м’язистих гір, голова не перетікає в плечі від перенакаченої шиї. Але все виглядає довершено, ніби його скульптор ліпив. Ех, мені б такі ідеальні параметри. Все–таки варто якомога швидше зайнятися собою. 

–То що там за новини ти дізнався? Проінформуй відразу, щоб я знову не потрапила до когось на весілля чи похорон.

–Не хвилюйся, цього Лісовика я знаю, ну принаймні те, що в нього вже є дружина і навіть син. Він тобі сподобається. А найголовніше – в наших краях дійсно так і не з’явився новий вартовий. Я вже думав, що зі мною щось сталося, а це виявляється в нас невеликі проблеми виникли.

–Не зрозуміла? А ти? Хіба ти не вартовий? Для чого тоді ще один?

–Розумієш, я, ну скажімо, особливий. Моє завдання контролювати водяних мешканців. А  дар – відчувати вартових, розпізнавати їх. Звісно, я можу піти в ліс і допомогти тому, хто в біді, але це разова допомога. Головним на суходолі є спеціально обраний для цього вартовий. Така жінка дійсно була в цій місцевості, та вона відносно нещодавно вийшла заміж і вирішила, що не хоче більше цим займатися. Хотіла осісти, дітей мати чи вже завагітніла, мені так і не пояснили. Та як виявилось Макоша почула її, наказала знайти собі заміну до Купальської ночі.  Для цього щось там їй чи дала, чи дар новий відкрила, не знаю. Я тому й не переймався, що не відчуваю вартового, думав ще тривають пошуки чи просто не прийшов знайомитись із лісовиком. Так от, дівчина, яка передала тобі кинджал і є та попередня вартова.