5 Наставник

–Чому ти так довго? Я вже думала не прийдеш, – обережно забрала свою руку від чоловіка і відійшла, не можу бути на стільки близько до нього – червонію, як дівчисько.

–Вирішив не заважати вам. Ви так мило щось шукали, думав здалося, що ти мене кличеш.

–Тебе ж і шукали, – насупилась я.

–В кущах? Думаєш я дикун, який ховається від людей і їсть гриби з ягодами?

–Думаю, що не відпущу тебе поки не виб’ю всю необхідну  інформацію.

–Ей, бити не потрібно, а от тримати у своїх ніжних руках можна.

–Та ну вас, чоловіків. Ти мені краще розкажи, де мій наставник? Чому я досі нічогісінько не знаю і не пройшла посвяту.

–Ого, яка ти вже обізнана. Тобто ніхто досі не з’явився? Може, когось помітила поруч біля будинку чи відчула щось дивне, неприродне?

–Та ні, все як завжди.

–Я, звісно, мало знаю про наставників, та, якщо ти не проти, можу побути ним. Навчу всього, що освоїв сам.

Не те щоб я була проти, але хотілося б більше дізнатися про чоловіка. Он Юрко мажором обізвав, а я ніколи його й не бачила. А ще мені потрібно чітко по поличках розкладати інформацію та не нав’язуватись. Чоловіки зазвичай нетерплячі й дратівливі. Не дуже хочеться психованого вчителя, але поки це єдиний варіант, тому…

–Варто спробувати. І перше, що я вимагаю, це нормальні засоби зв’язку. В Києві я не зможу в будь-який момент бігти до річки чи озера, щоб покликати тебе. І до речі, ти на такі відстані переміщаєшся? Чи прийдеться їхати сюди?

Меней чесно намагався не сміятися, стискував губи, дивився на воду, а не на мене, та ні фіга в нього не вийшло.

–Знаєш, у мене таке враження, що я у твоїх очах якась паралізована позаземна істота, – посміявся й продовжив розмову чоловік, – без образ. Ось мій номер телефону. Я живу он там на горі, біля річки, тому в будь-який час можеш приходити в гості. І відкрию страшну таємницю – я ще й на роботу ходжу. Так-так, як звичайний смертний. А ще їм вашу їжу, ношу, як бачиш, ваш одяг. Приїхати до тебе теж можу, тільки в крайньому разі, все-таки працюю.

"А нижче пояса в тебе теж, як у звичайного смертного? " – хотіла запитати я, та видала інше не менш важливе запитання.

–То ти не живеш в річці?

А у відповідь знову сміх. Тільки потім мені було не до сміху, адже виявилось, що у кожного вартового є своя територія. Взагалі логічно, якщо є охоронець, то має бути і місце, яке він охороняє. Тільки де мої володіння невідомо. По ідеї мають бути там, де живе вартовий. От тільки в місті я можу оберігати людей від неправильного перебігання дороги чи цілодобових генделиків із пивом. Хоча хто його знає, може, треба рятувати безхатьок від щурів-монстрів у каналізації чи відпочивальників у парку від екскрементів навіжених голубів? Біля мене є тільки невелике озеро, та воно на стільки брудне, що я б і кікіморою там не жила. Ну ще кілька дерев і зелена зона для відпочинку. Та воно все так урбанізовано, що навряд чи там буде жити нежить. Хіба ще є ліс, що за декілька кілометрів від моєї оселі. Інший варіант – це ліс за хутором, де я знайшла дівчину і кинджал. Та тільки зовсім не хочеться їздити сюди по ночах чи коли там треба.

–Слухай, а як перевірити, що то саме моя територія?

–Йти і знайомитися з мешканцями. По-перше, вартовий відразу відчує чужого і по ідеї має з’явитися, по-друге, істоти захочуть тебе вбити. Адже природа не терпить володаря над собою.

–Ух, який чудовий метод. Не втоплю, то вб'ю чужими руками? – покосилася я на Менея.

–Якщо втоплю, то прийдеться розпрощатися із роботою вартової, будеш жити в моїх покоях, з нетерпінням чекати, коли повернусь, може, й до дітей дійдемо.

–А ти нічого не сплутав? Ми навіть не зустрічаємось, а ти вже про дітей говориш.

–То я ж тільки за, – підсунувся ближче чоловік.

–А кукіш з маком тобі не дати? Ти бач який швидкий! Не знаю, як у вас, русалок, а я хочу, щоб до мене гарно залицялися, дивували і звісно, показували, що можуть оберігати і забезпечувати, а не кидали на плече і несли у свою печеру, тобто річку, чи де ви там живете, – я демонстративно відсунулася якомога далі та намагалася не розсміятися.

–Нічого, я стільки років чекав, а тут така вдача! Кілька тижнів переживу, не проблема. Куди бажаєш сходити: ресторан, кіно, прогулянка на природі?

–Що? Думаєш я так легко здамся? Ще чого! Будеш добиватися мене довго і нудно, – ну може, не так і довго… але пізнати чоловіка варто. 

Ато казочки якісь розповів, поцілував і думає, що я розтану. Це в п’ятнадцять я б божеволіла від такого симпатяжки і його уваги саме до моєї персони. В 30 вже прискіпливіше ставишся до обранця. Хочеться не тільки красивого і веселого, а ще й розумного, відповідального, звісно, щоб роботу мав стабільну, можна й автівку чи квартиру, не лінивого, любителя дітей, з руками з плечей, а не з дупи… Ой, чим старше стаєш, тим більше вимог до кандидата. Так що Менейчику настраждаєшся ще зі мною: я, що учениця, що дівчина така собі.

–Варю, пропоную спробувати з нашої території. Не розумію чому, але не відчуваю останнім часом тут вартового, отже, це місце твоє. До того ж частково знаю мешканців.

–А ти? Двоє на одному місці?