В цю мить двері кабінету різко відчинилися. У отворі повстала тонка фігура в темно-синій атласній мантії. На юнаків похмуро подивилася літня жінка з сивим пучком і гачкуватим носом з родимкою.
Дар і перелесник застигли на місці, витріщившись на неї. Жінка незадоволено глипнула на чари в руках обох, і ще сильніше насупила густі сиві брови. Обидва юнаки швидко вирівнялися, поспіхом погасивши магію в руках.
– Зоряне Сяйнистий, Даре Вогнерукий і Володимире, проходьте, – наказала жінка скрипучим голосом і зникла за дверима.
Дар і змієокий кинули один на одного нищівні погляди. Красень наказав своїм супутницям тихо чекати на нього, й зник за дверми. Вовчик поквапився за ним. Дар повернувся до Ярини.
– Говорити буду я. Відповідай лише на запитання, якщо до тебе звернуться. І, – він присунувся до неї й ледь чутно прошепотів: – Ні слова про те, що ти сама на себе наслала прокляття.
У напівтемному просторому кабінеті пахло маслами й травами. Стояли масивні меблі, дивани й крісла, обтягнуті чорним оксамитом. На полицях химерні механізми, глечики й баночки з незрозумілими назвами. Джерелом світла слугувала лише кругла куля на столі, та декілька канделябрів на стінах. Одну стіну повністю займали полиці зі старими масивними фоліантами й сувоями. Погляд притягнула велика мапа міста на стіні, де, окрім знайомих написів, Ярина в напівтемряві розгледіла й незвичні назви. Так, біля Київського центрального вокзалу виднівся напис «Опівнічний базар», а біля метро Голосіївська – «Перевертнів яр».
В глибині кабінету стояв масивний різьблений стіл з табличкою «Голова академії КВА – Чернава Тайномир». За ним через панорамне вікно було видно нічний Поділ з яскравими вогнями, й розмите відбиття нічного міста у Дніпрі. На підвіконні сиділа чорна кішка й дивилася у вікно, помахуючи хвостом з зеленим бантиком.
Стара жінка пройшла до столу, і Яра звернула увагу на її сиву китицю довгого хвоста. Відьма сіла за стіл, взяла чорнильну ручку і з очікуванням подивилася на юнаків.
Усі троє спішно вклонилися. Ярина, що залишалася позаду, трохи незграбно повторила за ними. Від виду суворої відьми в неї спітніли долоні. Серце гамселило у грудях, наче навіжене. Дар сказав, що це одна з найвпливовіших відьом Києва.
– Пані Чернава, – почав змієокий. – Я прибув звітувати вам про успішне виконання завдання. Упиря, який нелегально викрадав і продавав кров цнотливих дівчат, схоплено, а його лавку закрито.
Жінка почала щось писати в товстому блокноті на столі.
– Я прочитала твій звіт, Зоряне Сяйнистий.
Яра не відразу зрозуміла, як жінка відповіла, не ворухнувши вустами. І лише потім вона збагнула, що це сказала не пані за столом, а чорна кішка на підвіконні.
– Чудова робота, – знову мовила та, розвернувшись до присутніх. Її жовті очі відбили світло канделябрів.
– Кішка розмовляє! – ахнула Яра.
Дар кинув на неї напружений погляд.
– Тихіше, – шепнув він. – Бо пані Чернава тебе почує.
Ярина витріщилася на милу вусату пичку. То це і є Верховна?!
– А хто тоді за столом? – не розуміла дівчина.
– Помічниця Верховної – пані Катерина Хмарогон.
Хоч відповідь відьмака була майже нечутною, вухо кішки смикнулося. Вона повернула жовті очі до них.
– Вогнерукий, ти привів до нас гостю?
Усі присутні розвернулися до дівчини, яка застигла біля дверей.
– Так, пані Чернава. Це Ярина Чумак, – сказав Дар, і після секундної затримки додав: – Вона смертна.
– Що? – подав голос красень. – Ти привів сюди смертну?!
– Вона була свідком нападу Невтішної, – спокійно сказав Дар, звертаючись не до змієокого, а до кішки.
– Через-с-с тебе й так здійнявся галас у всіх місцевих новинах! – зашипів Сяйнистий. – А тепер ти ще пустив смертну в нашу академію?
– Якщо ви не заперечуєте, пані Чернава, я хотів би обговорити це наодинці з вами, – продовжував Дар, ігноруючи шипіння демона.
– Ще смієш-ш ставити умови? – насупився змієокий. Він різко повернувся до Верховної. – Моя пані, як вам відомо, Вогнерукий нещодавно став причиною безладу, свідками якого були декілька десятків смертних. Його безвідповідальний вчинок призвів до вибуху в палаці й спричинив зайву паніку!
Кішка тільки смикнула вусиками.
– Наша робота не завжди минає гладко, Зоряне. Для цього й існує відділ для замітання слідів. Щодо зайвих свідків… Володимире, що чути про цей інцидент у мережі? – повернулася чорна пичка до хлопця в кутку.
Вовчик поправив навушники на шиї та зробив крок уперед. Він трохи сутулився і явно нервував від того, що всі погляди спрямувалися на нього.
– Пані Чернава, я уважно слідкував за «ЗМІ» і плітками у мережі. Туди не потрапляло жодних небезпечних свідчень про ніч нападу Невтішної. Усі сліди боротьби були стерті, а підсунуті докази для підтвердження витоку газу не викликали в пожежників зайвих запитань. В усіх новинах вважають, що вибух у палаці – лише нещасний випадок.
– Але ми не можемо так більше ризикувати! – не заспокоювався Зорян. – Вогнерукого треба покарати за таку зухвальну необачність! І поки він не приніс нам ще більше проблем, віддайте цю справу мені. Я знайду Невтішну і схоплю її ще до повного місяця.