Розділ 7. Полювання на тінь

– Не відповідає, – напружено повідомила Ярина, тримаючи смартфон біля вуха. Вона ледь встигала за Даром, який стрімко крокував до автостоянки.

– А навіть якщо відповість, що ти їй скажеш? – запитав хлопець.

– Правду.

– Ну-ну, – Дар скептично повів краєм губ.

Ярина похмуро глянула на того. І тільки тоді замислилася: а й справді, що саме скаже Тані? Правду, в яку сама спочатку ніяк не хотіла вірити, навіть коли бачила на власні очі? Таня в найкращому разі зведе все це на жарт. А в гіршому – вирішить, що у подруги дах поїхав. Бо саме так Яра думала про себе тиждень тому.

Опустивши смартфон, дівчина скасувала дзвінок. Вони саме підійшли до автомобільної стоянки, де Дар залишив у тіні дерева свій чорний мотоцикл.

– Але ж їх треба попередити. Не можна залишити все як є.

– Я і не збираюсь залишати, – сказав відьмак, сідаючи на мотоцикл. Ярина помітила, як його хвіст обкрутився навколо ноги, щоб не заважати під час поїздки. – Де шукати цього Данила?

– Сьогодні у нього концерт. Його рок-гурт виступає в якомусь будинку культури.

– Адреса.

Ярина продиктувала інформацію з повідомлення Тані. Дар кивнув, завів двигун і здригнувся, коли дівчина сіла позаду нього.

– Ці штуки завжди мене лякали, – пробурмотіла Яра, напружено дивлячись на колеса під нею. – А в тебе немає запасного шолома?

– Що? – здивовано повернув голову до неї Дар.

– Ну немає, то нічого. Хоча й лячненько… Але ти ж добре водиш?

– Добре, тому і їжджу без шолома, – заявив хлопець. – А що ти робиш?

– Їду з тобою, – як само собою зрозуміле, відповіла Яра.

– Ще чого! Ану злазь. Мені зайвий баласт не потрібен.

– Але ж Таня – моя подруга. Я маю її попередити!

– Слухай, я вже зрозумів, що тобі чомусь конче потрібно знаходити пригоди на п’яту точку. Та це тобі не розвага, – холодно мовив Дар, і в глибині його очей спалахнув небезпечний вогник. – Не змушуй знімати силоміць. Мені ще бракувало няньчитися зі смертною.

Ярина обурено стиснула губи. Ніби їй потрібно, щоб він за нею наглядав! Та знову сперечатися – лише витрачати дорогоцінний час.

– Як ти впізнаєш Данила чи Таню? – запитала вона. – Там буде багато народу, на концерті виступатимуть різні рок-гурти.

Дар завмер, і Яра зрозуміла, що її зауваження попало в «яблучко».

– Як, кажеш, називається їхній гурт? – поцікавився хвостатий.

– Я не казала. І не буду, якщо не візьмеш мене з собою.

– Невтішна приходить уночі, а незабаром сутінки, – нагадав Дар. – Якщо хочеш врятувати своїх друзів…

– Саме тому, що хочу їх врятувати, маю бути там! – випалила Ярина. – І я усе одно туди поїду! Не з тобою, то доберуся своїм шляхом.

Вона вперто підняла підборіддя і склала руки на грудях, тим самим показуючи, що не відступить. За будь-яку ціну добереться до концерту, хай хоч небо трісне навпіл.

Дар стиснув зуби. Декілька секунд його вагань здалися Ярі нестерпно довгими годинами очікування. Нарешті відьмак відвернувся від дівчини й прошипів щось. Здається, про скалку в одному місці…

– Тримайся міцніше, – не розвертаючись до неї, сказав хлопець. – Якщо загубишся дорогою, повертатися не буду.

– А що, ти вже когось так губив? – насторожилася Ярина.

– Ні, – Дар повернувся до неї з посмішкою, де було більше від хижого вищиру. – Та все буває вперше.

Він сильніше натиснув на газ, і мотоцикл заревів, наче дикий звір. Ярина з переляку схопилася за відьмака, міцно обійнявши того. Долоні відчули твердий живіт через тонку сорочку. Від Дара пахло шкіряною курткою та одеколоном, схожим на гель для душу з ароматом бергамоту. Можливо, в іншій ситуації Ярі стало б ніяково від такої близькості з майже незнайомим хлопцем. Однак про все це вона вже не встигла подумати: мотоцикл зірвався з місця й із вереском шин на повороті вискочив на шосе.

***

Дар з’їхав з дороги й зупинив мотоцикл перед широкими кам’яними сходами, що вели до будівлі з колонами. Перші декілька секунд Ярина не рухалася.

Вона не знала точно, як довго тривала поїздка. Та якщо її колись поставлять перед вибором: стрибати з парашутом чи ще хоч раз сісти на мотоцикл з цим навіженим, вона ліпше вистрибне з літака навіть без парашута.

У Дара ніби біс вселився. Хвостатий нісся уперед без гальм, успішно ігнорував усі світлофори та не скидав швидкості навіть на поворотах. Вітер так шалено бив по щоках Яри, що та була впевнена: під кінець поїздки її обличчя з’їде на потилицю.

Їй не відразу вдалось розчепити руки на животі хлопця: ті оніміли від напруги й відмовлялися реагувати. Абияк Ярина змусила задерев’янілі пальці розімкнутися. Вона ледь не впала, коли квапливо злізла з мотоцикла – ноги теж не відразу повірили, що під ними надійна земля.

– Все добре?

Яра подивилася на Дара й ледь втрималася, щоб не накинутися на того з усіма прокляттями, які знала. Хлопець навіть не намагався приховати задоволену посмішку, поки роздивлявся її скуйовджене волосся, бліде обличчя й коліноньки, які все ще тремтіли.