Розділ 5. Три запитання

Вона була на своєму місці. Стояла за світлою барною стільницею, частину якої займала скляна полиця з десертами, а також різноколірні соломки, кришечки для паперових склянок та пакетики цукру. Ярина дивилася на дівчину-баристу, однак підходити до кав’ярні не поспішала. Вона уважно роздивлялася білявку, шукаючи якісь деталі, що виказали б її нелюдське походження.

Світло-золотисте волосся було заплетене зеленими стрічками у дві коси та закручене з обох боків, як бублики. Кругле обличчя з повними червоними губами, на руках багато браслетів з дерев’яних намист, які стукалися один об одного під час вправних рухів дівчини біля кавової машини. Блакитна футболка з написом «Ой, мамо, не лайте» облягає фігуру з пишними грудьми.

«Вродлива», – мимоволі подумала Яра. Така могла б стати чиєюсь музою чи популярною актрисою.

На перший погляд, в баристі не було нічого підозрілого. Приваблива дівчина, яку одразу помітиш у натовпі. Однак Ярина добре пам’ятала, як Дар розмовляв з нею, ніби з доброю знайомою. Також Яра згадала, що у сквері хлопець дав їй каву у склянці саме із цієї кав’ярні. А це щось-таки значить. Наприклад, що за барною стійкою красуня ховає хвіст з китичкою.

Ярина дістала із ранця півлітрову пляшку, подивилася на святу воду. Вона купила її наступного ж дня після нападу, у найближчій до її дому церкві. Хоча їй здавалося дуже дивним відбиватися від когось водою, однак, зважаючи на те, що вона встигла дізнатися за один тільки вечір, корисною буде будь-яка можливість убезпечити себе. Тому тепер Яра без пляшки з квартири нікуди не виходила.

Вона підійшла до стійки й відразу відчула приємний запах кави. Настільки звичний і буденний, що у дівчини навіть побігли сироти шкірою. Хоч щось в її перевернутому світі залишалося знайомим. Вона удала, що вивчає дошку з меню, де крейдою були розписані напої.

– Що будете замовляти? – мило запитала красуня після привітання.

Ярина й минулого разу запам’ятала, як її вразили довгі нафарбовані вії баристи. Здавалося, якщо та часто закліпає, то відірветься від землі. Блакитна футболка підкреслювала колір очей, які виглядали як два глибокі колодязі, в яких так і хотілося потонути.

– Я не за кавою, – сказала Яра. – Насправді, я хотіла дещо запитати у вас.

Дівчина кліпнула, чекаючи продовження.

– Я декого шукаю, – пояснила Ярина, трохи напружено стискаючи пляшку. Долоні від спеки спітніли, тому вона боялася випадково випустити воду. – Його ім’я Дар. Я бачила, як ви розмовляли, тому подумала, що у вас є номер його телефона.

Брови дівчини поїхали вгору. Вони точно знайомі – зробила висновок Ярина.

– Так, я знаю Дара. А які у вас до нього справи? – запитала дівчина, тепер уважніше роздивляючись клієнтку.

Яра прикусила губу. Декілька секунд вона вагалася, однак вирішила йти до кінця. В разі чого, нехай її просто приймуть за навіжену.

– Я знаю, хто він. Бачила його хвіст.

Цього разу обличчя баристи ніяк не змінилося. Вона знову пройшлася поглядом по Ярині, але не поспішала відповідати. Яра вже подумала, що її справді прийняли за божевільну, однак красуня раптом кивнула.

– Добре. Підійдіть, продиктую його номер.

Яра зраділа й послухалася, потягнувшись за смартфоном до кишені. Білявка схилилася до неї, ніби бажаючи щось сказати. Та раптом схопила Ярину за волосся й щосили потягнула на себе. Від несподіванки Яра скрикнула.

– Ти ще хто така? – зашипіла дівчина їй в обличчя так, що й гадюка б позаздрила. – Що тобі від нього треба, потворо?!

Замість відповіді Ярина схопила пляшку, швидко відкрутила кришку і плеснула на оскаженілу білявку. Не те щоб вона на щось сподівалась, однак зараз це було єдине, що у неї опинилося під рукою.

Вода потрапила на груди баристі. Різко скрикнувши, та відсахнулася, ніби її обдали окропом. Яра відскочила від бару, поки дівчина носилася по лавці, намагаючись зняти футболку. Зрештою, вона стягнула її й відкинула в куток, залишившись у бюстгальтері. Глянувши на неї, Ярина ледь втрималася від нового крику: на спині дівчини виднівся оголений від плоті хребет. Крізь білі ребра можна було розгледіти легені й завмерле серце.

Ярина позадкувала, з огидою й жахом дивлячись на нутрощі. Вона вдихнула, щоб закричати, та раптом хтось затулив їй рота.

– Неймовірно, – почула вона низький голос біля вуха, який одразу впізнала. – Моє попередження триматися якомога далі ти, як бачу, прийняла за запрошення.

Яра різко розвернулася. Дар позаду неї іронічно посміхався. Однак в його яскравих очах промайнув недобрий блиск. Він не дуже радий її бачити, зрозуміла Ярина.

Хлопець був у своїй фірмовій чорній куртці з рукавами три чверті, білій футболці та джинсах. Біле волосся зачесане назад та поблискує на сонці сріблом. Бракувало тільки чорної рукавиці на правій долоні. Яра відмітила, що від гулі на чолі й сліду не лишилося.

Збоку почулися схлипи. Відпустивши Ярину, Дар рушив до стійки й в один стрибок легко перемахнув через високу стільницю. Приземлився тихо, немов кіт.

Побачивши його, білявка кинулася йому на шию й заплакала ще дужче.

– Дарику-у-у, – вила вона. – Ти так вчасно! Врятуй мене! Ця відьма… Вона на мене напала…