Розділ 3. Дар

Хтось безцеремонно плескав Яру по щоках, змушуючи виринути з блаженної тиші. Розплющивши очі, дівчина ще кілька секунд намагалася сфокусувати погляд на теплому вогні над головою. 

– Прокинулася? – запитали збоку.

Знайомий голос остаточно прогнав солодкий сон. Ярина широко розплющила очі, зрозумівши, що дивиться на вуличний ліхтар над головою, навколо якого кружляють нічні комахи. А коли опустила очі, то ледь не скрикнула. Біля неї на лавці сидів юнак у шкіряній куртці. Він злегка схилив голову, уважно роздивляючись її.

Озирнувшись, Ярина зрозуміла, що вони у сквері. Небо зовсім потемніло, десь позаду шуміли автомобілі, а за деревами виднівся розсип вогнів від вікон багатоповерхівок. Та у самому сквері крім них не було ні душі.

Уривки останніх подій спалахнули перед очима, навертаючи на пам'ять червоноокий зубастий писок і довгі пазурі, які ледь не вирвали їй очі. А потім нестямні крики та вмить згоріле тіло у синьому полум’ї…

Яра кинула погляд на хлопця, згадавши, що саме бачила в останню мить. Він спалив чудовисько однією рукою! Вона вже подумала закричати, але той швидко затулив їй рот долонею в тій самій чорній рукавиці.

– Не кричи, – суворо наказав хлопець.

Ярина застигла, налякано дивлячись на свого викрадача. Навіщо цей ненормальний притягнув її у сквер?! Хоче і її спалити, як незручного свідка? А те, що залишиться, тишком закопати десь під деревцем?

Незнайомець прибрав руку від її рота, а потім розвернувся, щоб дістати щось позаду себе. Ярина затамувала подих: зараз він її заріже?!

Їй простягли долоню, і вона так і завмерла, витріщившись на склянку з кавою. 

– Вже трохи охолола, – сказав хлопець. – Але допоможе прийти до тями. Після нападу стриги завжди знижений тиск.

Яра здивовано поглянула на нього. Незнайомець терпляче чекав, тримаючи напій перед нею. Ще мить повагавшись, вона взяла каву. Впізнала червону паперову склянку, які дають в кав’ярні, де вони минулого разу відпочивали з Танею. Понюхавши напій, обережно зробила ковток. Кава була ледь теплою, та її гіркий смак справді допоміг Ярі трохи заспокоїтися. Здається, саме зараз її не заріжуть.

– Ем, спасибі… – буркнула дівчина, не знаючи, як має реагувати на те, що відбувається. Але в декілька ковтків допила каву.

Тоді незнайомець забрав у неї склянку й кинув в урну біля лави.

– Нам є про що поговорити, Ярино Чумак, – раптом суворо сказав він.

Ярина здригнулася. Звідки він знає її ім'я?!

Вона помітила свій ранець позаду нього. Її речі висипали й розкидали: жовта тека з копіями документів, які вона підготувала для приймальної комісії, пляшка з водою і дрібниці з косметики. Яра обурено подивилася на хлопця, зрозумівши, звідки той дізнався її ім'я. Він копирсався у її речах!

– Хто ти така?

– Ти щойно назвав моє ім’я, – огризнулася Яра.

Частина її розуміла, що нерозумно злити того, хто явно сильніший за неї. Та ще людей… чи не зовсім людей спалює одним дотиком. Але інша частина вперто не бажала показувати, який страх її проймає.

– Судячи з твоїх оцінок ти досить розумна, – зауважив хлопець. Ярина зрозуміла, що цей тип прочитав її атестат з відзнакою. Що ще він встиг про неї дізнатися, поки вона лежала у відключці? – краще відповідай на мої запитання чітко й чесно.

– Чому я взагалі маю тобі відповідати? – напружено запитала Яра.

– Тому що, смертна, моя ввічливість не безмежна, – попередив хлопець. В глибині його схованих в напівтіні очей спалахнув синій вогник. Яра б з радістю подумала, що це її черговий глюк. Та вже сумнівалася, що їй так пощастило… – Що тебе пов’язувало з тією стригою? – суворо запитав він.

– Стри... Ким? – ще більше розгубилася Ярина. – Це її ім’я?

Хлопець зігнув брову. Кілька секунд він пильно роздивлявся її обличчя, немов шукав ознаки брехні.  Потім узяв щось із розкиданих речей Яри. Дівчина впізнала свій скетчбук і хотіла було вихопити його з рук незнайомця. Але здоровий глузд підказав сидіти й не сіпатися.

У неї все ще гула голова, її злегка морозило. Руки нили від саден. Яра розуміла, що у неї майже немає сил боротися. Щось те дівчисько-чудовисько з нею зробило. А тепер вона в лапах цього сумнівного типа, який спочатку пригостив кавою, а потім погрожував їй. Ярина зупинила погляд на своєму смартфоні серед розкиданих речей. Чи варто намагатися дістати його та викликати допомогу?

Ніби відчувши її думки, юнак накрив її смартфон хвостом з білою китицею. Яра підвела очі на хлопця, який в цей час гортав її скетчбук. Він розвернув блокнот до дівчини. 

На аркуші олівцем був виведений начерк трьох жінок з покритими листям руками й квітами замість очей. Одягнені у звичайний молодіжний одяг, вони грали на скрипках та сопілці. Яра згадала, як накидала цей ескіз, коли побачила химерних музикантів в підземному переході.

– Давно ти бачиш нас?

– Таке важко не помітити, – іронічно зауважила Ярина. Вона декілька секунд вагалася, та все ж вирішила сказати правду. Все-таки це її шанс нарешті розібратися в тому, що з нею відбувається. – Я не знаю, що бачу. І чому цього не бачать інші? Твій хвіст і та дівчинка… у неї були ікла та вона лазила по стінах, наче якийсь спайдермен!