25. Ярослав Закревський

— Що за... — я мало не вилаявся, коли машина різко загальмувала. — У тебе зовсім вже дах поїхав?

— Ти знов темниш, — Арі подивився на мене. — У мене і так проблем багато. Ти мовчиш, толку від тебе? Тільки шпигувати й можеш.

— Та якби я шпигував, тебе б вже давно відсторонили, а може навіть і посадили, — я посміхнувся і розвалився в кріслі машини позручніше. — І причому не один раз.

— Це все було через тебе! — Ейсмонт аж прикрикнув. — Коротше, стажуйся де хочеш, але не зі мною!

— Який же ти тупий! — я намагався тримати себе в руках, але жовторотик реально виводив мене з себе. — Докукіна на тебе через мене повісити намагались? Та і ті перевертні... Впевнений, що і їх не підіслав хтось з тих, кому ти насолив?

Я побачив, що вираз Арі змінився. Він щось знав, це промайнуло у нього на обличчі буквально на мить, але я помітив. Все ж, ми з ним вже доволі непогано знали одне одного.

Але він продовжував приховувати інформацію і це бісило. Ладно, я знаю, як змусити тебе діяти спільно. Авжеж, я хотів спочатку дізнатись те, що знаєш ти, і тільки потім розказати, однак... Будь по-твоєму.

— І взагалі, ти ж навіть не спитав мене, як пройшло зібрання, невже не цікаво? — я вирішив зіграти в козир.

— Якщо сам нічого не сказав, значить нічого не дізнався! Або згодуєш мені чергову казочку, — сказав, знаючи, як піддіти мене.

— Можливо, по нашій темі я дійсно дізнався мало, — все ж погодився я, намагаючись не реагувати на підколки, бо зараз було не до цього. — Однак... Ти знав, яка сила у твоєї дівчини? — різко перевів я тему.

— У Яніни? — перепитав він.

Нарешті в його голосі й взагалі в усьому вигляді я побачив цікавість і стурбованість.

— А в тебе є ще якась дівчина? — я скептично вигнув брову.

— То що з силою? В неї не може бути... Нема, я ніколи не відчував її, — розгублено сказав жовторотик.

Його реакція була ще кращою, ніж я уявляв. Все ж, закохані дурні — такі дурні. Навіть закохані копи.

— Тому що вона в Яніни проявляється тільки спонтанними викидами, — пояснив я. — І сама Яніна нічого не памʼятає після використання цієї сили. А рідні й не намагаються щось їй розказати. Так її напевно легше контролювати. — я зітхнув.

Цікаво, про мене дядько теж такої думки? Не хотілось думати про це зараз, однак чомусь мені здавалось, що приблизно десь так могло і бути…

— І в чому вона полягає? — Арі нарешті вже не нив і навіть не кричав, прогрес. Невже відреагував на мої емоції, які я так сильно намагався заглушити?

— Вона — пророчиця, — я невесело усміхнувся. — Дуже сильна. Наші хочуть використати її силу, щоб зробити щось під час затемнення. Я все ще не знаю, що саме, вони напустили туману... Навіть дядько не знає. А от Дем... Мені здалось, що його інформованість була куди вищою.

— Я не вірю, що ти зможеш зрадити свою родину... — сказав Арі вже не так впевнено.

— Яку з них? — я продовжив усміхатись. — До речі, саме на цій зустрічі я дізнався про свій реальний рід.

Не знаю, чому вирішив вивалити йому буквально все. Сподівався, що він відповість щирістю на щирість? Або тупо дійсно вже надто сильно довіряв?

— Що? — Арі не розумів, до чого я хилю. — Хіба ж ти не Закревський? Максиміліан тобі хіба не родич? Ніби ж дядько?

— Він мене виростив, але по крові... — я на секунду запнувся, чомусь говорити це було не так легко, хоча я й давно знав. — По крові ми ніяк не повʼязані.

— І хто ж ти по крові? — Арі насупив брови. — Я копав на тебе. Але знаю, що ти все життя прожив з Закревськими.

— Так і є, більшу частину життя я дійсно прожив з Закревськими. Але по крові я Добровольський, прикинь? Головна лінія Вольських... — я усміхнувся. — Таке прізвище, і у темного!

— Якого біса?! — шоковано сказав жовторотик. — Ви що там тести на ДНК робили замість зібрання?

— Сила краще за будь-який тест, — відповів я.

— Але у Вольських має бути якась сила, повʼязана з діставанням інформації, — насупився Арі. — Вона ніяк не вʼяжеться з твоїм розкидуванням балконів направо і наліво!

— Просто я користувався нею не зовсім правильно. Та й не мав родової печатки концентрації, — я закотив рукав на лівій руці й показав Арі маленьку чорну печатку в формі ромба на самому запʼястку. — Завдяки контакту зі старшим з роду і родовій печатці, наступного разу, коли я буду використовувати силу, з наслідками має бути простіше. Я бачив, як Вольський використовує ту ж силу, що і в мене. По суті, вона здатна практично на будь-що. Я можу програмувати майбутнє.

— Але все, що ти міг раніше, це телекінез, де це і де — програмування майбутнього? Що взагалі за програмування?

— Те, що я зробив і без Вольського, тоді, коли приніс інформацію з компа Дема…, — так захопився поясненнями, що слова зірвались з язика, перш ніж подумав. — Я подумав, що можна задати чіткіші параметри своїй силі удачі. І чітко проговорив всі свої майбутні дії. Після цього все відбулось саме так, як я сказав.

— І потім ти валявся овочем у мене, — нагадав Арі.

— А тепер не буду, — я знов вказав на печатку. — Завдяки їй. Ну принаймні, не одразу, і навіть якщо так, тепер мене вирубить тільки щось набагато серйозніше, аніж розкидання балконів.

— Нащо Вольський розказав тобі... Невже не боїться, що ти використаєш ці знання проти нього? — не розумів Арі.

— Бо я на рівні з їхнім кандидатом буду намагатись спровокувати появу нового пророцтва у Яніни. І тому, що я з головної лінії, значить, мій потенціал сам по собі вищий. І ще... Я не зможу використати «Сорт інстантанію» проти Вольського.

Насправді на його місці я б дійсно не давав таку силу так просто… Але у нас занадто мало часу. Навіть якщо у Вольського на мене свої особливі плани, я вирішив, що просто буду розбиратись з проблемами по мірі їхньої появи. Я не хочу, щоб хтось з моїх близьких постраждав, і зроблю заради цього усе.

— Як так? Чому? І що з Яною… — продовжив допитуватись Арі.