23. Ярослав Закревський

Скоро починались дебати, я мав зосередитись на меті свого прибування, а саме спробували вивідати корисну інформацію. Для цього мені авжеж знов знадобиться «Сорт Інстантанія», але використати її треба непомітно... Спробувати знов зробити те ж саме, що і вчора? Відкат не був таким сильним, як я думав. Та і сили більш-менш при мені. Допомогло ще й те, що Арі використав на мені якесь інше знеболювальне.

Однак якщо використаю закляття перед зустріччю, чи вистачить в мене сил досидіти до кінця зібрання? В принципі, мало б, вчора я протримався доволі довго... З іншого боку, я ніколи не використовував цю силу так часто, як зараз, та й те, що відбулось вчора, не було схоже на моє звичне закляття.

— Любі гості, — звернувся Вольський до гостей, а людей тут зараз було близько двадцяти, якщо не рахувати охорону і персонал. — Давайте нарешті почнемо. Сьогодні на порядку денному дуже важливе питання, — наголосив Станіс. — Всі ми знаємо, що скоро відбудеться затемнення. І це наш шанс підвищити сили. Нам треба бути готовими.

— Так, нам пощастило, що моя донька дала те пророцтво, — до Вольського раптово приєднався Аморейський. — Без нього ми б і не дізнались про можливість. Такий шанс раз на сотню років випадає.

Яніна? Яким боком? Я думав, в неї якась слабка сила: практично ніколи не відчував її магічної аури...

Я не міг в це повірити. Вона здавалась такою щирою дівчиною... Але якщо вона пророчиця, то все може бути не так, як я думав. А те, що вона постійно біля Ейсмонта... Що б це могло значити?...

— Бачу, ви здивовані, — тихо сказав дядечко тільки до мене і Дема.

— Однак сила Яніни нестабільна, — продовжив Аморейський. — Пророцтво майже неможливо отримати тоді, коли хочеться. Вона навіть не знає про цю свою силу і після кожного разу забуває все, що розказала.

— Саме для цього я попросив привести з найближчого кола всіх, хто має здібності типу «благословіння», — продовжив Вольський. — У нас є по одному кандидату від двох родин, нашої, та Закревських. Обидва матимуть можливість спробувати пробудити силу Яніни. Нагадаю, що це не змагання, ми всі маємо працювати як одна команда.

— Невже ви думаєте, що я спроможний на це? — тихо спитав я і подивився на Максиміліана.

— Так, — він кивнув. — Я думаю, що тільки ти на це і спроможний, Ярику, — він усміхнувся. — Ви з Яніною дружите, вона довіриться тобі і легко підпаде під дію твого закляття. Ти ж допоможеш нам?
Чесно кажучи, не таку інформацію я хотів тут отримати. Якщо Яніна є ключем до ключів, то... Чорт, якщо це буде хтось інший, а не я, це може бути небезпечно.

— Авжеж, — я кивнув. — Якщо я можу бути корисний, я зроблю це.

— Знаю, що ти переживаєш за неї, — раптом додав дядечко, подивившись мені в очі. — І вірю, що саме ти зможеш зробити все так, щоб Яніні процедура ніяк не зашкодила. Однак, я не знаю, якою буде плата за подібне. Ти вже пробував застосовувати силу не для бою?

— Так, — я кивнув. — Але то були дрібні речі...

Я навіть розгубився.

Це погано. Прийшов дізнатись інформацію, а сам став якимось ключем до ключа. І що тепер? В будь-якому разі, я не хочу, щоб Яніна постраждала. Дядько має рацію, якщо поруч з нею буду я, то...

— Я вірю в тебе, синку, — сказав він. — Вдома ми ще раз все обговоримо. Розкажу все, що знаю.

Я кивнув і раптом зрозумів, що вже нічого не розумію. І не тільки я. Більшість присутніх були здивовані не менше за мене.

В цей самий момент Вольський продовжував свою тираду про ролі родин в плані. Але через неочікуване прохання дядечка я мав необережність прослухати більшу частину промови.

Хоча, можливо це і не так страшно. Вольський хотів поговорити зі мною. Питання тільки в тому, як зникнути так, щоб дядечко і брат нічого не запідозрили. Та й говорити треба швидко.

— Максиміліане, — до нас підійшов голова роду Аморейських зі своїм сином. — Ми з тобою можемо поговорити?

— Так, авжеж, — дядечко подивився на нас. — Можете перепочити, поки перерва. Зараз все одно всі будуть обговорювати отриману інформацію. Але будьте тут за пів години.

Ми з Демом кивнули.

Потім до нас підійшов син Вольського.

— Демʼяне, Ярославе, радий вас бачити, — він простягнув нам руку і ми з братом по черзі потиснули її.

— Взаємно, — сказав Дем.

Я ж просто кивнув.

— Демʼяне, чи можеш ти приділити мені двадцять хвилин? Я хотів би запропонувати тобі деяку роботу, чисто за твоїм профілем?

І тут до мене дійшло. Цей Станіс все влаштував. Звільнив мене від нагляду членів моєї родини. Причому навіть Аморейських втягнув... Навряд це був збіг.

Я розвернувся і пішов до одного з офіціантів, спитав де вбиральня. Він вказав мені на другий поверх. Все складалось просто ідеально. Вольський про все потурбувався.

Я швидко пішов нагору і в першу чергу дійсно зазирнув до туалету. Однак тільки для того, щоб використати «Сорт інстантанію». Часу було мало, тож все робив швидко, але... Закляття тупо не спрацювало. Це здивувало мене. Шокувало... Однак часу не було. Тепер я мав йти на цю зустріч зовсім незахищений... Хоча, навряд Вольський ризикне щось зробити, я ж один з двох кандидатів. А що, якщо він не хоче, щоб я зробив це? Що, якщо йому потрібно, щоб саме його кандидат зайнявся Яніною?