21. Ярослав Закревський

Коли спробував розплющити очі, зрозумів, що лежу на якомусь дивані і голова розколюється. Світло сліпило так, ніби я якийсь вампірюга і воно мене спалює. 

— Виглядаєш як з бодуна, — почув голос звідкись зліва. 

Повернув голову на голос світляка.

— Сам ти з бодуна, — я прийняв сидяче положення. — Скільки я спав? Де мій телефон? — я почав шарити в кишенях в пошуках свого девайса і практично одразу знайшов його. 

— Спав ти всю ніч, — відповів Арі, підходячи до мене. — У мене сьогодні справи, давай підіймайся. 

— Що значить «у тебе справи»? — я усміхнувся. — Від мене не відмажешся. Я теж буду брати в цьому участь.  

— Ти зовсім дурний, Закревський? — Арі дивився на мене, як на якогось ідіота. — Тебе і близько не підпустять. І мене, якщо буду з тобою. Тоді точно нічого не дізнаємось. 

— Теж правда, — погодився я. В принципі, Арі діло говорив. — Ладно, тоді я піду до своїх. 

— До своїх? — перепитав Арі.

— Так, — я кивнув. — Є в мене одна ідейка... Я подумував над нею вчора, однак вчора вийшло і без неї. І тим паче, сьогодні саме той день, тож все буде виглядати більш природньо. 

— До речі, вчора тобі було гірше, ніж зазвичай, — нагадав Арі. 

— Чим сильніше використовую силу, тим гірший відкат, все справедливо, — я знизав плечима. — Чесно кажучи, думав, що мені ще гірше буде. 

— Я вколов тобі інше знеболювальне вчора, — він зітхнув. — Не думав, що у тебе вже просто звикання? Тому і дія гірша. 

— Так, вже пару днів тому треба підібрати новий препарат, — я кивнув. — Але через декого, — я багатозначно подивився на напарника, — часу не було. 

Взагалі я розраховував на зміну десь за два тижні.... Авжеж, про це казати вголос не став. Поки ми розслідували все це, я постійно використовував силу, тож не так вже й дивно, що дія цього знеболювального на безпечних дозах вже майже непомітна. 

Та й вчора я використав не те, що зазвичай. Надто детальний запит, тож і ціна вища. Треба бути обережнішим. 

— Та ладно, — відповів Ейсмонт. — Прямо таки через мене. Сам винен.

— У тебе є щось поїсти?

Поїсти б дійсно не завадило. Все ж, енергія була майже на нулі.

— Скажи мені ще тобі сніданок в ліжко принести, — він аж засміявся. — Підіймай свою дупу з мого дивану. Мені час їхати. 

— Те, що ти називаєш сніданком, я, напевно, і їсти не зможу, — я усміхнувся і підвівся з дивана, потім пройшов за Ейсмонтом до коридору і на вихід. 

Вигляд, напевно, мав кепський, але все одно. Треба просто доїхати на квартиру. 

Коли ми вийшли, то просто кивнули одне одному, і кожен пішов до своєї машини. Я сів у камрі і поїхав додому. До себе, не до дядечка.

Треба було привести себе в порядок, а потім вже поїхати до дядька. Зробити так, щоб він взяв мене на щотижневе зібрання. І слухати. Для початку — просто слухати. Якщо я почну ставити запитання, це точно буде підозрілим. 

Удача б завтра мені не завадила, однак, я ще як мінімум пару днів не зможу нею користуватись. Навіть не знаю, скільки. А якщо використаю, то і померти можу. Дуже незручно... Хоча, якщо заздалегідь накачатись, а потім увімкнути її... 

Я не розумів, чому відкат після вчорашнього не був таким сильним, як я думав. Тому, що я накачався знеболювальними заздалегідь? Тому, що Арі накачав мене чимось новим? Тому, що під час «сорт інстантанії» я використовував тільки удачу без телекінезу? Тому, що нікого не довелося рятувати від смерті? А може часте використання, хоч і повʼязане з ризиком, але розвиває мої здібності? А що, якщо її дія все ще не скінчилась і саме тому я не лежу, як напівмертвий, хоча мав би? 

Більше питань, ніж відповідей. Слабкий відкат давав якісь примарні надії на використання сили найближчим часом, однак чомусь я відчував, що все це потім вилізе мені боком. Хоча, нащо думати про якесь «потім»? Мені потрібно розібратись тут і зараз. Я маю зупинити брата, щоб він не накоїв ще більших дурниць. 

Захищати родину Закревських — мій обовʼязок, моя єдина місія. 

Знов не те. 

Чорт. Я став надто багато думати. Я не на боці Арі. Я просто маю дізнатись правду. Можливо, ні, вірогідніше за все, Дем щось мутить за спиною дядечка. І якщо я дізнаюсь, що саме, то зможу це зупинити. Врятую і Дема, і честь всієї родини від можливих наслідків. 

Квартира зустріла мене звичними прохолодою та самотністю. Я одразу ж пішов у душ. 

Останніми днями все закрутилось навіть більше, ніж зазвичай, я розумів це, однак в той самий час не був на сто відсотків впевнений в тому, що роблю. Я став менш відвертим з дядечком... Напевно, мені просто хотілось дізнатись істину. Це не зрада. Я ніколи не зраджу родину. 

Коли всі мої сумніви розвіються, або коли я дізнаюсь, що це все — прості витівки Дема з ревнощів, то я без вагань зроблю те, що треба. 

Вийшов з душа і дістав телефон, набрав дядечка.

Через пару секунд він відповів.

— Ярику, привіт, я вже й сам хотів до тебе телефонувати, — сказав він. — А то щось ти все рідше і рідше виходиш на звʼязок.