16. Аристарх Ейсмонт

Пів ночі я займався найдурнішою справою, яку тільки можна було придумати. Копав могилу для невідомого, що по дурі сунувся в мій будинок.

Фізична праця чудодійно впливає на мізки — відразу обдумуєш купу всього. От і я, поки махав лопатою, встиг обдумати мотивацію Ярослава. Врятувати від вибуху він мене врятував, але я впевнений, зробив це на звичайних інстинктах. Не варто сильно обманюватись його мотивами. Мажор опинився в епіцентрі розслідувань неспроста. І я переконаний, що про всі кроки слідства відомо Максимілану Закревському. А от навіщо це темному, якого часто кличуть за очі Лис? Версій у мене було аж цілих дві.

Перша звалась очевидною — Лис замислив масштабний прорив інфернального і не хоче, щоб варта про це дізналась раніше потрібного. Тож заслав Ярослава водити мене за носа.

Але тут дещо не в’язалось.

По-перше, такі грубі методи не в стилі Закревського. Він політик, і мислив завжди масштабно. Догворняки, змови і перетасовка карт в колоді, ось що можна було чекати від Лиса. І якщо додати до цих  висновків той факт, що окрім огляду парку психіатричної лікарні, Ярослав більше ніяк не втрутився в хід слідства, то можна поки дану версію відкинути.

Темні ритуали проводить хтось інший.

Інша версія була більш вірогідна. Восени вибори в мерію. Другий строк посаду мера займає світлий маг. Максиміліан Закревський виторгував собі посаду першого заступника, і якщо бути відвертими, то в раді є чимало людей, які підтримують його.

Але для остаточної перемоги Закревському необхідно влаштувати скандал, який повністю дискредитує мера.

І ось тут неспроможність варти розслідувати кілька резонансних злочинів — ідеальний інфопривід.

З Ярослава я перестрибнув думками на особисте життя. Треба було розібратись із спадком. Не розумію, чому Аграфена так гостро відреагувала на звістку про нього. Полтергейст була здатна на чимало неприємних речей — розбити вікна, посуд і меблі. Зробити на стелі здоровецьку калюжу. Вбити захожого злодюгу чи волоцюгу. Бабка після смерті відрізнялась капосністю і агресивністю. Ще жодного разу вона не тікала.

Я навіть прокрутив в голові ритуал утримання привиду. Сил він вимагав прірву. Але якщо припече, то доведеться нам з бабусею потягатись.

Проте я щиро сподівався, що до цього не дійде.

За тим і докопав в кущах Личаківського кладовища неглибоку яму для нічного гостя. Спонтанного полтергейста я не боявся. Бо мав при собі цілий пакунок порошку чортополоху і порошок, що видають всім слідчим для знешкодження місць злочину. Засипав трави в могилу, скинув тіло і притрусив алхімічною сумішшю.

Було досадно. Що не виспався, що все тіло ниє, а від махання лопатою ще і ребра печуть. І Аграфена навіть не спромоглася пояснити мотиви своїх дій.  Від цього теж розбирало зло.

Потім ще кілька годин проводив до ладу будинок. Відмивав кров, обсипав порошком місце вбивства. Щоб до ранку і сліду не залишилось. Смішно знаєте що? Вирівняти біополе значно легше, ніж повністю спекатись слідів крові на стіні.

Наївно вважати, що просто відмивши стіну я позбудусь проблеми. Банальна лампа чорного світла в руках криміналіста виявить місце злочину на раз.

Тож замивши все якомога ретельніше я приліг спати лише на кілька годин. Потім встав, дістав з комірчини фарбу і почав фарбувати стіну.

Та так розійшовся що заходився фарбувати і вхідні двері. І провозився години до десятої ранку. Але результати тішили мою душу — давно відкрите питання з ремонтом на якийсь сантиметр здвинулось з мертвої точки.

Проте не варто було забувати і роботу. Тим більше, що після обіду вже пообіцяв Закревському з’їздити на допит Солодова. Хотілось з цією справою закінчити вже. У мене ще два вбивства нерозкритих висить. І там взагалі все глухо.

Забравши Ярослава біля відділку, ми виїхали на адресу проживання директора фірми — замовника науково-вишукувальних робіт.

Далеко не від’їхали. Наряд з четвірки вартових під керівництвом капітана Мороза змусив мене напрягтись. Мороз з великим заколенням всадить мені кулю між лопаток, і скаже, що так і було. Та і хлопці на взводі – немає їх чого нервувати. Я ж бачу, що з Макарових запобіжники зняті. Грішним ділом подумав, що ніч моя минула даремно, і про вбивство злодія копи дізнались аж занадто швидко. А це наводили на гнітючі висновки, і посилювало бажання розвіяти Аграфену на фіг.

Проте підозра просто позбавила мене дару мови. Нотаріус Денис Докукін? Навіщо мені його вбивати? Зиркнув на Ярослава – так зіграти здивування, мабуть, неможливо. Мажор теж в шоку.

Я вийшов з автомобіля, тримаючи руки над головою. Мої кишені традиційно вивернули, оформляючи вилучення особистих речей — пістолета, ножа і жетона, гаманця і нового телефону. Паралельно зачитували права. Я не сіпався. Це стовідсоткове непорозуміння, а доказів вбивства нотаріуса мною у них просто не може бути. Бо я нікого не вбивав. Але добитись освідування металістом справа не одного дня. І конкретно у мене як у вартового з цим можуть бути взагалі проблеми — у варту беруть традиційно людей з високим порогом опору ментальному впливу. А це значить, що я опосередковано можу вплинути на результати експертизи. І її поставлять під сумнів. Я б і сам поставив таку експертизу під сумнів.

Мене пересадили в патрульний автомобіль, начіпляли купу блокаторів, попередньо відсканувавши штрих-код на згині ліктя. І повезли в Нову.