11. Ярослав Закревський

Коли ми зайшли до відділку, свідки нас вже чекали.

Вони сиділи на лаві перед спеціальною кімнатою, куди треба було входити по черзі.

Перше, що я помітив, це те, що Арі роздивлявся свідків. Тут їх було пʼять. Один дуже худий чоловік років п'ятдесяти в окулярах, з чорними колами під очима, сидів поодаль від входу. Ще один — повний чоловік середнього віку. Третій виглядав як бізнесмен. Четвертий і пʼятий точно були охоронцями й, скоріш за все, прийшли з третім.

— Вітаю, я — Аристарх Ейсмонт, я веду справу з викрадення сплавів з лабораторії, — він дістав посвідчення. — А це, — він глянув на мене. — Ярослав Закревський, мій напарник.

Арі мало не скривився на останньому слові. В мене така його реакція викликала усмішку: жовторотик такий жовторотик!

— Вітаю, — привітався я і усміхнувся.

— Вв-в-вітаю в-в-вас, м-м-мене звуть В-в-віктор Власенко, — заїкаючись, сказав перший свідок і кинув погляд назад на того чоловіка років п'ятдесяти.

Схоже, то був їхній начальник.

— Вітаю, Вікторе, і — Арі поглянув на того бізнесмена. — І вас, пане Сергію, — привітався Аристарх. —

Це ж з вами ми говорили телефоном? Мене звати Аристарх Ейсмонт, а зі мною...

— Ярослав Закревський, — він кивнув, перебиваючи Арі. — Я почув ваші імена. Тим паче як ви вже й сказали, ми з вами вже говорили.

— Добре, почнімо з вас, — сказав Арі й жестом запросив Сергія до кімнати допиту.

Той зайшов, ми за ним.

— Сідайте, — сказав напарник.

Коли сів свідок, сів і Арі. Я також зробив те саме.

Сергій виглядав зовсім ненапружено. Навпаки. Був впевненим в собі, аж надто.

— Сподіваюсь, я зможу вам допомогти, — додав він, схрестивши руки в замок і подивившись на Арі.

Одразу вирахував, хто тут типу головний, і націлився на нього.

— Ми теж на це сподіваємось, — сказав Арі. — Ми будемо записувати наш діалог, щоб не відриватись на помітки по ходу справи, ви ж не проти технічної фіксації слідчої дії?

— Авжеж, ні, — похитав головою свідок.

— Тоді розпочнемо...

Спочатку Арі задавав якісь нудні питання. Як в кіношках про копів. Це було нудно.

Я ж тим часом відчув, що хтось дивиться мені в спину. Повернув голову й одразу побачив, що крізь вікно, через яке нічого не чутно, на нас дивився той самий переляканий «В-в-в-іктор». Як тільки я зиркнув на нього, він швидко повернув голову в протилежний бік, неприродно вигнувши шию.

Це викликало в мене дивне відчуття. Той чоловік дуже нервувався. Значить, що він щось приховує?

Арі тим часом насідав на цього власника.

— Хто замовник дослідницької роботи?

— А це має значення?

— Мені вирішувати, — говорив Арі ніби доброзичливо, але твердо. — Я просив ще вчора надати копії контрактів.

— Це конфіденційна інформація!

— Значить, я її отримаю через ухвалу суду, — Ейсмонт знизав плечима. — Фіксуємо перешкоджання слідству?

— Це вже ні в які ворота! Дарма я прийшов сюди без адвоката! — Я хмикнув і знов подивився на Сергія. Той на мене з явним несхваленням.

— Можете не давати свідчення, — аж надто легко погодився Арі. — Я не примушую. Але тоді, — він раптом клацнув кнопку і вимкнув камеру. Подався вперед до співрозмовника. — тоді я буду точно знати, що ви щось приховуєте. І буду копатись в цьому напрямі.

— Та нічого я не приховую! — очі власника лаби спалахнули люттю. — Але вам лише дай зачіпку, будете копатись в наших паперах і обов'язково щось знайдете!

— Я шукаю тільки тих, хто вкрав ваші розробки, до іншого нам справи немає, — Арі розслабився. — Проте ваші контрагенти могли умисно чи мимо волі навести злодіїв на лабораторію. Скільки вони вам заплатили?

— Сімсот тисяч, — приречено відповів Сергій. — І тепер вимагають повернути аванс!

— Вам не здається, що це ідеальна афера? — подав голос я, коли склав один і один до купи. — вони самі могли викрасти замовлення, щоб вимагати з вас гроші!

— От же ж йолки-палки! — Сергій аж підскочив, а від його гонору не залишилось і сліду. — Можна набрати бухгалтера? Вона підготує вам договори.

— До речі, чому я її не бачу на допиті? — уточнив Арі.

— У неї дитина захворіла, — Сергій вже вийняв мобільний. І додав: — Поки можу сказати, що керівника замовників, "Аргентум Петроліум", звати Солодов Аркадій.

— Номерок дасте?

— Хвилинку, — Сергій коротко дав вказівки бухгалтеру. А потім продиктував номер мобільного "головного підозрюваного". — Добре, сподіваюсь, я зміг допомогти.

— Дякуємо вам, — сказав Арі, простягнувши йому руку.

— І вам, — той потиснув руку, а я побачив, що жовторотик ледь помітно, але все ж змінився в обличчі.

Щось побачив, сто відсотків. І якщо він не розкаже мені, що саме, значить, я підпав під підозри. Ніби ж нічого не встиг поганого зробити... Жовторотик, що вбіса відбувається?