7. Ярослав Закревський

Я сидів у своїй власній гостьовій кімнаті в будинку моїх родичів та чекав, коли дядечко повернеться додому і викличе мене на розмову. Мені було що йому розповісти, і не тільки про лабу.

Діалог Ейсмонта з тим копом прямо перед від’їздом був підозрілим. Вони щось приховували від мене за всіма цими кодами, це було очевидно. Чомусь мене злив факт того, що Арі удавав, нібито вірить в небилиці начальника.

Я сказав «світлий і наївний», однак чи дійсно він був таким? Більшість його дій реально підходили саме під це визначення, але не всі. Можливо, наївність — це просто його маска. Треба бути обережнішим.

В мене не було номера Арі, а треба було запеленгувати його. А ще хотілось дізнатися про нього якомога більше. І я знав, хто міг із цим допомогти. Я відкрив мобільний і побачив, що брат вже був вдома.

Вже хотів встати й піти до нього, як до кімнати постукали.

— Яр, це Лана, можна увійти? — почув я голос сестри.

— Авжеж, — сказав, заблокувавши мобільний.

Лана зайшла в кімнату з сірим котом-британцем на руках. Як завжди, ідеально вдягнена, мов з голочки. Моя сестра була схожа на модель навіть в простому блакитному домашньому спортивному костюмі. Висока, струнка, з пишним темним волоссям і проникливими блакитними очима, вона була мрією більшості неодружених темних.

— Дивись, я Теслу принесла, — сказала Лана, підійшовши ближче і сівши біля мене.

Кота назвала вона, і це ім’я, як на мене, було дивним... Я Лані це давно казав. А вона відповіла, що раз нам з братом можна мати теслу, то вона теж хоче... І раз водити машину, як і взагалі покидати будинок, батько не дозволяє, то вона хоча б заведе якусь тваринку.

«Бо ж у всіх Закревських має бути своя тесла.»

Чудернацька жіноча логіка.

Тесла сиділа в Лани на руках, допоки та притримувала її. Але все одно дивилася на мене і ніби благала врятувати.

— Відпусти її, — сказав я.

Тварини завжди викликали в мені більше жалощів та поваги, ніж більшість людей.

Лана теж усміхнулась і відпустила кішку. Та одразу підійшла до мене і почала тертись об руки. Я погладив її,  після чого тварина вляглась мені на коліна.

— Тебе всі тварини люблять, — примітила сестра. — І не тільки вони.

— Знаю, — я кивнув. — Я теж вас дуже люблю. Ну всіх, окрім Дем’яна, його — не дуже, — усміхнувся.

— А дарма! Він більше за всіх переживав за тебе і вчора, і сьогодні! — не погодилась Лана. — До речі... Розкажи, як все пройшло. Вчора ти пізно прийшов, — злегка ображено сказала вона. — Судячи зі стану магії, вчора ти був на межі. Навіть з таким натренованим тілом ти не встиг повністю відновити ману за добу.

— Твої здібності як завжди неперевершені, — я м’яко усміхнувся, зазирнувши в її блакитні як небо очі.

— А сенс в цьому... Все одно мене ніколи не випустять звідси. Як пташка в клітці.

— Батько просто переживає за тебе. Згадай ту спробу викрадення рік тому. Твоя магія — унікальна, нею захочуть володіти усі, хто про неї дізнається. Батько просто бажає тебе захистити.

— Якби ти став моїм охоронцем, він би дозволив... Тільки тобі він довіряє, як собі, — вона подивилась на мене з надією. — Ти — єдиний, хто може звільнити мене, Ярику.

— Ти ж знаєш, що я ніколи не піду проти батька, — я зазирнув сестрі в очі. — Та й заради твоєї ж безпеки тобі дійсно краще знаходитись вдома, під повноцінним захистом. Я поділяю його думку щодо цього питання.

— Подумаєш... Світла в родині темних! І взагалі... Ти не мусиш робити все, що він каже. Ви ж не одна людина, — Лана не відводила погляд. Дивилася мені просто в очі. — Він — це він, а ти — це ти. І це стосується не тільки мого питання.

— Я завжди буду завдячувати йому своїм життям, це ніколи не зміниться. Тому моє життя завжди буде належати вашій родині.

— Ти знов за це, — вона взяла мою руку у свою. — Ця родина так само твоя, як і моя.

Я промовчав. Не хотів сперечатись, а за пару хвилин зняв Теслу з колін і переклав на руки сестри.

— Мені треба поговорити з братом, — я встав з ліжка.

— В тебе все добре? — перепитала сестра, також встаючи з ліжка. — А то навіть розказати про вчорашнє не хочеш...

— Так, — я усміхнувся. — Та там нічого розказувати. Погрався у вартового. Але це точно не моє.

— Чому? Я навпаки думаю, що така робота тобі ідеально пасує.

Я усміхнувся. Авжеж, Лана була не в курсі справжньої причини мого відпрацювання. Дядько знав, що вона буде проти. А ще, що скаже, що нечесно що я завжди йду на передову, а вона сидить вдома. Саме через це вона була єдиною в родині, хто не знав про цю таємну операцію.

— Знаєш, насправді це було навіть трохи весело, — я усміхнувся. — Але брату і батькові не кажи. Це буде наш секрет, добре?

Це була правда. Гратись у вартового було весело. Це мало розважати мене, принаймні хоч трохи. І розважало...

— Добре, — Лана кивнула.

І так знав, що вона нікому не скаже. Лана, напевно, була єдиною людиною, якій я міг повністю довіряти. Чомусь, коли подумав про це, згадався момент втрати свідомості вчора. Той коп врятував мене...