5. Ярослав Закревський

5 Яр

Подальша дорога до лаби була на диво спокійною. Коли за тобою не женуться перевертні, коли не треба рятувати зад копа-недоростка, і коли ти відновив ману на сто відсотків, поки спав у своєму ліжку, життя може здатись на диво приємною штукою.

Чесно кажучи, коли відключався, був впевнений, що малий втече. Хоча, можливо мені просто пощастило, тому що я був в машині, його робочій машині. Ну або він реально ще більш наївний і білий, ніж я думав.

Я настільки розслабився, що навіть сказав зайвого. Може, ця вся наївність — це така спеціальна пастка?

Ох, як же округлились його очі, коли дядько вніс за мене заставу і я не ночував у камері. Заради цього погляду мені аж захотілось знов провернути подібне. Авжеж, дядько має буквально ідеальну репутацію, його знають як людину слова, саме через це все вийшло так, як я і планував. І завдяки цьому мені віддали мій мобільний з прогами та, що ще важливіше, з номерами. Але для перестрахування я зробив дещо... Поміняв підпис до його номера, і тепер він значився як «Мала». Не буду обманювати, надихнув на таке прізвисько малолітній коп-жовторотик.

Якщо щось знайду, зможу розказати дядечку раніше, ніж звільнюсь від нагляду Арі.

Я поглянув на напарника, який в цей момент зосереджено друкував якусь чергову есемеску. Його обличчя виглядало дуже кумедно. Він то стирав написане, то друкував щось нове. Я так і не зрозумів, чи він взагалі відправив те повідомлення... На обличчі в нього буквально всі емоції були написані - сумніви і радість. 

Ні, на пастку точно не тягне. А наївність щира. Білий одним словом.

І ще, на відміну від мене, він був вільним, звичайним хлопцем і, напевно, мав якесь нормальне життя окрім роботи. Через це я зловив себе на тому, що відчував справжнісіньку заздрість. Радіти всіляким дурницям, насолоджуватись життям — все це давно було недоступним мені самому. Бо на кону була вища мета. А я був всього лише необхідним для її досягнення інструментом, гвинтиком у великій машині, де таких, як я, був не один десяток.

Коли ми під’їхали до місця призначення, він відірвався від мобільного. Був ще більш насупленим і похмурим. Здавалось, що проблеми, з якими він зіштовхнувся в телефоні, були як мінімум масштабу країни, якщо не всього світу.

Арі повів мене до заднього дворика якоїсь напівзакинутої будівлі. Там підійшов до підвального приміщення. Виглядало все це так убого, що я почав сумніватись, що їм дійсно можуть знадобитись мої знання з електроніки. Однак як тільки ми відчинили перші двері, які мали бути маскуванням, перед нами постали ще одні. На вигляд практично нетронуті: їх відчинили не грубою силою і це викликало цікавість.

— Чого пика така задоволена? — запитав Арі, помітивши мій вираз обличчя.

— Двері, — я дістав з кишені свій мобільний і відкрив на ньому додаток-радар.

Напарник хотів зазирнути в мій телефон, однак я відвернув той так, щоб Арі нічого не побачив.

— Що там в тебе? Давай без жартів!

— Після того, як я врятував твою дупу, — я усміхнувся, а він навпаки насупився. — Ну добре, врятував твою шию від того перевертня, ти міг би довіряти мені трохи більше.

— Хто ще кого врятував, — жовторотик зітхнув і знов подивився на мій мобільний. — Якщо в тебе там якесь заборонене ПЗ, я мушу його вилучити. Взагалі, як вийшло, що під час обшуку в тебе не забрали мобільний? На відпрацюваннях ти мав бути без нього.

— Спритність рук і жодного шахрайства, — я уважно дивився в піратську програму темних. Перелаштував радар на пошук слідів, задавши діапазон хвиль залишкової магії. Так я не побачу магів навколо, не побачу нічого сильного, тільки залишки.

Непереборно сильно хотілось запеленгувати й Арі. Треба буде якось виманити його мобільний. Хоча, це не так вже й обов’язково. Можна ж просто купити інформацію, дізнатись його ІР, і просто через ІР заслати хробака. Скопіювати вже збережені дані, а потім перехоплювати всі нові...

— Ти довго будеш вирячатися в телефон? — Арі відволік мене від моїх думок.

— Ну пробач, вирячатись в телефон — частина моєї роботи тут, — я усміхнувся. — Що на поліцейському радарі? — не знаю чому, але бісити його одразу ж стало якимось особливим видом розваги.

— Нічого, — малий розвів руками. — Схоже, ми запізнились. Проте сподіваюся що експертиза покаже якийсь результат. Однак це дивно... А в тебе що? Хоч сліди є? — так багато слів, що аж дивно. — Мені ще вилучення оформляти, різче давай.

— Так, — я кивнув і простягнув копу телефон.

Той із зацікавленістю взяв його і побачив сліди залишкової магії на дверях і на деяких предметах.

— Що це за режим такий? І хіба це не наш радар у тебе? — він знов насупився.

— Ваш, та не ваш, — я усміхнувся, передавши телефон до рук Арі. — За основу дійсно був узятий саме знайомий тобі поліцейський додаток, це було більш ніж десять років тому.

Більш детально розказувати я не збирався. На ділі мій брат Дем’ян був справжнісіньким генієм, бо ж саме він і розробив додаток для наших розвідників за допомогою додатку поліції ще в сімнадцять. Вже тоді він був практично геніальним айтішником і дослідником, але нікудишнім бойовим магом. А наша молодша сестра, Лана, навпаки володіла дуже сильним магічним даром, от тільки дядечко буквально закрив її у золотій клітці й не давав таланту розвиватись в реальних битвах. На противагу їй, я зі своїми доволі посередніми природніми магічними здібностями практично все життя провів у тренуваннях, деякі з яких, м’яко кажучи, були доволі жорсткими.