1. Ярослав Закревський

1 Яр

Я підстрибнув. Легко перелетів через чергову погано припарковану тачку, торкнувшись до неї лише долонею. Очима вловив спалах світла метрах в тридцяти від мене.

Ворог наближався, та я все ж встигнув пірнути з Зеленої в перший-ліпший темний провулок.

Озирнувся навколо, побачив пожежну драбину та усміхнувся.

Зробив глибокий вдих та видих. Вони почали гнатися за мною раніше, ніж я очікував... Ну хоча б почали. А то що, я дарма ці десять сфер мани вкрав? Ніби у нас того добра не вистачає...

Відкат від попереднього використання закляття ще працював, і відповідно, я все ще залишався найневезучішим темним магом Львова й околиць. Дядько точно б сказав, що я надто ризиковий. А брат би посміявся.

Ліхтар на вході у провулок почав мерехтіти, чим відірвав від роздумів.

— Використання магії поблизу жилих будинків — порушення статуту, — сказав хлопець приблизно мого віку, може трохи молодший.

Ще пару секунд. Треба затримати його всього на пару секунд. З моєю удачею йому ніколи не спіймати мене.

— Такий малий, а вже коп? — я усміхнувся, закочуючи рукав на лівій руці, щоб відкрити зап’ясток.

— Руки вгору, вас буде затримано, — він почав рухатись у моєму напрямку.

І саме в цей момент я відчув, що відкат від попереднього використання закляття нарешті скінчився.

— Пробач, але час на ігри скінчився, — я усміхнувся і до крові різонув нігтем по своєму зап’ястку. — Сорт інстантанія.

Різкий спалах червоного кольору змусив незнайомця заплющити очі, а я підстрибнув, схопившись руками за стару пожежну драбину. Удача почала працювати, і за дві секунди я вже був на даху.

Все ж не зараз. Не хочу дати їм спіймати мене сьогодні. Тим паче, коли проти мене всього один світлий жовторотик. Дем'ян засміє.

Почав бігти дахом будинку в напрямку сховища темних.

— Стояти! — почув позаду себе, після чого відчув потік магічної енергії: вартовий запустив якесь закляття, однак моє шосте чуття під час дії сорт інстантанії було настільки розвиненим, що я міг ухилятись від будь-чого навіть із заплющеними очима.

— Стій! Варта! — світлий продовжував кидатись в мене закляттями, однак жодне з них так і не потрапило в ціль.

Трохи пришвидшитись. Ухилитись в один бік, потім в інший, присісти, підстрибнути. Рухи давались напрочуд легко. Допоки діяла удача, мене було неможливо спіймати. Якби ця сила не мала обмежень, я був би непереможним. Однак вони є в усього в цьому житті.

— Стою-стою! Ні, точніше, спускаюсь! — весело сказав я, прискорюючись перед стрибком на наступний будинок.

У звичайному стані я б ніколи не перестрибнув через таку прірву між будинками, але зараз стрибати було так само легко, як дихати.

А ось татуювання на руці горіло вогнем. Не зважаючи на всю витривалість, яку дядечко тренував у мені з самого дитинства, я відчував, що знов був на межі. Не треба було використовувати удачу на грі з Дем'яном пару годин тому. Правду всі кажуть, я надто азартний… Хоча, того разу справа була ще й в тому, що я просто не міг дозволити собі програти братові.

— Не відпущу! — гукнув хлопець і запустив у мене магічний блокатор.

Але я ухилився. Швидко витяг з кишені звичайну димову шашку і кинув її собі за спину.

Ворог залишився у димовій завісі, а я зістрибнув на балкон другого поверху, після чого юркнув у порожню квартиру, одну з моїх особистих "точок". Подібні точки різних темних родин були розкидані по всьому місту, вони були чимось на кшталт мінібункерів для переховування, і звісно ж кожна сімʼя зберігала в таємниці місцезнаходження подібних обʼєктів.

Ну добре, не втримався, не дав себе спіймати. Пробачте, дядечку, план трохи змінюється. Пробач, Деме, але я все ж не облажаюсь. Навіть для справи. Принаймні зараз. 

Дістав мобільний, відкрив додаток «Радар». Це було заборонене ПЗ, однак дуже і дуже корисне. Могло показувати світлих, темних, і навіть сліди магії, в залежності від налаштувань.

Зараз він був налаштований саме на світлих, і вловив десяток. Дев'ять наближались до цього кварталу. А ще один вже був прямо наді мною, на даху будівлі, в якій і ховався бункер.

Хлопець не рушив з місця, коли я зник.

На радарах типу мого та типу тих поліцейських, що мав він, мене зараз не показувало. Жовторотик має здатись. Піти звідси й відзвітувати, що не зміг мене спіймати. Цей малий навіть мітку на мене не зміг поставити: все завдяки моїй удачі.

Рука боліла сильніше, ніж зазвичай. Скоро мав закінчитись ефект закляття і я міг навіть втратити свідомість. Такий розвиток подій мене не надто приваблював.

Я пішов до ванної кімнати сховища і відкрив аптечку. В знеболювальних я вже розбирався, як справжній лікар, тож завжди мав під рукою, що треба. Єдине, ліки доводилось періодично змінювати. Відламав верхівку необхідної ампули, взяв одноразовий шприц, розпакував, набрав необхідну дозу знеболювального... Пішов до вітальні й зробив укол, після чого вирішив прилягти на канапу. 

Десь пів години я лежав, біль поступово вщухав. Дістав мобільний, подивився в додаток. На радарі поблизу мене вже не було жодного світлого, і це не могло не радувати. Напевно, вирішили перевірити околиці.