Розділ 14. В гостях у химородника

Здивований окрик Вернидуба перервав відверту сповідь Крутивуса. Схопившись з ослона, на якому він чатував біля вікна, князівський сотник вигукнув:

– О боги, що ж це таке!

Всі зірвалися зі своїх місць й кинулися до брудних, вкритих густим павутинням скелець шибок. Припавши до них люди побачили дивовижну картину. Весь ліс за вікном потонув у чудернацькому сяючому тумані. Наче міріади різнобарвних світлячків злетівшись зі всього світу зароїлися над землею та деревами. Створили мерехтливу пістряву ковдру яка дбайливо накрила все навкруги. Оточили кожній предмет феєрично-казковим ореолом котрий милував очі своєю непередбачуваною мінливістю барв та відтінків.

– Тату, що це таке? – запитала Дзвінка в Крутивуса.

– Це сестро чаклунська ілюзія химородників. Магія яку створив мій названий батько. Напевне він вже знає про нашу появу тут і вирішив так незвично привітатися.

І як підтвердження цих слів дипломата сяйво в одному місці спалахнуло ще яскравіше і на його фоні з’явилася висока широкоплеча постать старого діда. З довгим розкуйовдженим сивим волоссям, лицем темним як кора дерева, висушеним вітрами прожитих років й зрізаним глибокими ярами-зморшок та густими срібними бровами, які нависли над великими карими очима наче стріха старої хати він чомусь нагадав Славкові древні міфи про легендарних богатирів-велетів.

Легко крокуючи між деревами старий швидко прямував до хатинки. Не звертаючи ніякої уваги на численні охоронні закляття чаклунів Смарагдового Братства він безперешкодно відчинив двері й зайшов всередину. Відразу світло за вікном згасло, а в хатинці зробилося видно мов у день.

– Доброго здоров’я, тобі синку, – привітався гість до Крутивуса. – Радий бачити тебе вдома.

– Доброго здоров’ячка і тобі тату, – вигукнув той і кинувся обнімати старого.

Коли невеличкий гармидер зчинений цієї ефектною з’явою химерника трохи влігся Крутивус познайомив усіх мандрівників зі своїм батьком Святогором. Сотник, його дружинники та Славко дружелюбно потиснули руки старому. Красносвіт був дещо стриманий і холодний. Зате найбільше тішилася дідом Дзвінка. Вона чмокнула Святогора в щоку, турботливо запропонувала вільний ослін за столом і жваво засипала безліччю запитань. Довелося Святогорові навіть вгамовувати невгамовну щебетуху. Всміхнувшись він промовив своїм тягучим голосом:

– Зачекай внучко, дай перевести подих та перемовитися зі своїм сином.

Дівчина притихла а Крутивус запитав:

– Як там мама? Жива, здорова, що поробляє? Як ти?

– Та все гаразд. У нас, старих, життя плине мов річка Росава, врівноважено й неспішно. Мама зараз готує для усіх нас скромну вечерю. А я, як тільки дізнався про вашу появу відразу ж поспішив сюди.

– А хто вам сказав, що ми тут? – підозріло запитав Красносвіт.

– Земля, – посміхнувся старий, – вона рідна все знає. Треба тільки вміти слухати і розуміти її голос. Ви тільки-но ступили на берег річки як трава, дерева й вітер сповістили мене про це. Та давайте не будемо тратити час на вияснення таких дрібничок. На нас чекають і не варто баритися.

З цими словами старий піднявся та вийшов з хатини. Іншим подорожнім не залишалося нічого іншого як слухняно прослідувати за ним. Опинившись надворі Славко був вражений тим неприродньо-мертвенним спокоєм та тишею яка скувала все навколо. Ліс наче занурився в нереально-химерний сон. Ні звичайного шелесту травинок, ні глухого поскрипування дерев ні навіть обережних кроків його друзів не було чути. Лише непроглядна темрява та холодне сяйво магічного ореола химородника оточувало їх у дорозі.

Скільки часу вони прямували заплутаними лісовими стежинами хлопець не береться сказати. У нього навіть склалося таке враження, що старий Святогор навмисне старається збити їх з пантелику водячи по одному і тому ж самому колу, одночасно затуманюючи спостережливість та увагу своїми вмілими чаклунськими ілюзіями. Та коли врахувати прохолодне ставлення до химородників деякої частини спільноти країни в цьому не було нічого дивного. Відлюдники-маги мабуть звикли приховувати свої помешкання-криївки і напевне завжди були обережні з такими-от незваними гостями.

Проте ніхто свого невдоволення такому вчинку діда-велета не виказував. Всі мовчки прямували за старим насторожено вглядаючись в його широчезну спину. Тільки Крутивус без перерви розповідав батькові про своє минуле буття та цікавився його життям. Святозар уважно до цього прислухався, бо більшість з почутого було для нього новиною, а дещо навіть і чималою дивиною.

Уважно вслухаючись в розмови своїх майбутніх родичів хлопець і незчувся як вони врешті-решт дійшли до помешкання химородника. Ним виявився маленький добротний будиночок збудований з товстелезних дубових колод, в стінах якого привітно сяяло кілька вікон. Розчахнувши широко двері Святогор гордо проголосив:

– Любі друзі будьте ласкаві та заходьте до мої хати. Ми люби небагаті тож не погордуйте тими частуваннями які у нас знайдете.

Залишок ночі пройшов у щедрому застіллі та серйозних розмовах. Химородник був надто скромним коли говорив про свою бідність. Насправді Славко давно вже так смачно й ситно не їв. Дружина Святогора, маленька моторна бабуся на ім’я Вивірка, виявилася чудовим куховаром. Все приготовлене нею було настільки неперевершеним на смак, що навіть хотілося пальчики облизати. Парубок і його друзі насолоджувалися густим борщем, духмяними галушками і хрусткими пиріжками. Вони вгамовували свою спрагу хмільним пивом, пінистим квасом, солодким кисілем.