Розділ 12. Екстрена нарада і завершення річкової мандрівки

Як тільки князівські дружинники на чолі зі своїм сотником слухняно зникли під палубою князь зі своїми захисниками зібралися на носі човна й напівголоса розпочали нараду. Насамперед Славко розповів всім про, почуту від Вернидуба, непросту ситуацію, що склалася  в степу. Потім Дзвінка поділилася тими видіннями які побачила при дотику до тіла мертвої змії, що вони знайшли в саду. А на кінець сам Красносвіт підтвердив, що і до нього вже неодноразово надходили звістки з різних куточків країни про появу в них різноманітних звичайних тварин з надмірною надзвичайною агресивністю, лютістю і фізичною силою, які почали вряди-годі нападати навіть і на людей. Та оскільки таке траплялося нечасто і самі нападники ніколи не мали в своїй сутності й найменшого сліду чарів Похмурих Магів їм не приділяли особливої уваги. Вважали, що то просто поодинокі здичавілі звірі з якими можуть справитися й князівським лісничим.

– А жаль, що цими подіями не зацікавилися всерйоз, – замислено проказав Інісмей. – На лице факт, що подібні історії не звичайна випадковість.

– Що ти маєш на увазі, брате? – запитав Крутивус.

– Здається мені, що вороги придумали на наші голови якусь нову капость. Мабуть пересвідчившись, що чаклунські творіння їхніх рук не надто вдала зброя проти нас, винайшли, щось інше. Щось таке, що ми не можемо виявляти своїм магічним баченням, а через це звісно не здатні завчасно нейтралізувати та знешкоджувати. І цей підлий підступ для нас досить неприємна річ, він може завдати серйозної шкоди всьому люду князівства.

– А що з воєводою Добромиром? Невже він опинився під впливом магії Зла? – схвильовано запитав князь.

– Навряд чи вашого радника зачаровували Похмурі Маги, – подав голос Славко, – Їхні чари я б відразу відчув.

– На людину можна по-різному впливати, – тихо промовив Крутивус. – Треба тільки знайти відповідний ключик до її слабостей і вміло ним скористатися. А дальше не потрібно ніякої магії. Напевне саме таким чином наші супротивники зараз керують бідолахою Добромиром.  

– Що ж нам дальше робити? – розгублено запитав Красносвіт.

– Те, що ми вирішили робити ще в Святограді, – впевнено проказав Інісмей. – Пливемо до приятеля брата Крутивуса й там будемо чекати на непрошених гостей. Припускаю, що навідаються вони до нас досить таки скоро, і навіть здогадуюсь, хто може бути їхнім керівником. 

Оскільки інших пропозицій не було всі без заперечень пристали на такий план дій. Інісмей та Крутивус залишилися вартувати на палубі човна, а інші учасники наради пішли відпочивати. В трюмі князь відразу взявся пояснювати своїм воїнам ситуацію, що склалася, те що на них може чекати і що потрібно буде робити. А Славко та Дзвінка зручно вмостившись в гамаках швидко поснули. І останньою думкою хлопця, перед тим, як він з головою занурився в солодкий морок сну, було те, що через весь цей переполох він так і не встиг розповісти дівчині про те які залишає після себе наслідки Ритуал Поєднання.

На цей раз парубкові вдалося виспатися досхочу. Всю ніч йому снилася тихоплинна Росава, зажурена дівчина-навка на річковому березі і велетенський змій, який жалібно скиглив у воді. Все було наче в тій легенді, яку напередодні розповідала йому Дзвінка. Хлопець навіть відчував той смуток і печаль який випромінювали ці два нещасні самотні створіння. Чомусь подумалося, що таке нічне видіння прийшло до нього не випадково. Мабуть воно натякало, що закінчиться ця пригода, невідомі сили знову повернуть Славка у його звичний світ, і там з ним будуть лише приємні спогади, та ось такі самі журба і туга, за недосяжними друзями, що залишаться тут.     

Захоплений цим меланхолійним сном чаклун міцно проспав не одну годину. Він не чув як повставали його друзі та тихенько вибралися на палубу байдака. Прокинувшись хлопець довгенько не міг визначитися де ж він знаходиться. Навкруги панувала дивовижна тиша. І тільки дзюркотіння води, поскрипування обшивки та легке погойдування врешті-решт підказало юнакові, що він на борту човна. В трюмі було темно і Славкові довелося вибиратися на зовні навпомацки.

А надворі день вже був у самому розпалі. Безхмарне небо окрасилося в по-осінньому сріблясто-бліду блакить. Яскраве проте холодне сонце байдуже зиркало з недосяжних висот на землю. Росава й дальше мляво несла свої води на схід. Крислаті верби та берези, на її берегах, поважно кивали вслід «Чайці» непристойно-голими вітами.

Славко солодко позіхнувши протер заспані очі й оглянувся. Всі його друзі були заклопотані різними справами. Допитливий Інісмей зайняв місце діда Щукара й зараз під його наглядом кермував човном. Дзвінка з Крутивусом готували якісь наїдки розкладаючи їх на розкладному похідному столі. Всі інші ж займалися традиційними гімнастичними тренуваннями й фізичними вправами. Щоб трохи розім’ятися, хлопець і собі приєднався до цих по пояс роздягнутих й м’язистих чоловіків.

Влившись в компанію спітнілих дружинників парубок з неабияким здивуванням помітив серед них і самого Красносвіта. Князь нарівні з іншими старанно виконував всі ті завдання які їм задавав Вернидуб. А сотник здавалося не знав що таке пощада. Очевидно взявши до уваги реальну можливість запеклого бою в найближчому майбутньому він вимагав від своїх підопічних неможливого. Вони віджималися, підтягувалися, стрибали й боролися один з одним до повної знемоги, до млосного болю у всіх м’язах й кістках, до того ейфорійного стану коли втома приємними хвилями проникаючи в найвіддаленіший закуток тіла викликає солодкувато-терпкий трепет кожної клітини організму.

І тільки життєрадісний голос Дзвінки змусив їх припинити тренування. Мило посміхаючись дівчина гукнула: