Розділ 10. І знову у мандри

Сонце вже майже завершило свою щоденну мандрівку коли в дім вихором увірвався Крутивус. Втомлений і задоволений він мов комета влетів у вітальню та витягши з принесеного мішка велику груду одягу радісно вигукнув:

– Дорогі друзі, я зробив все, що від мене вимагалося. Відтепер ми мандрівні купці-чумаки, які сьогодні вечором вирушають зі своїм крамом до невеличкого східняцького містечка Чорнокам’янка. Місткий байдак вже стоїть біля пристані і готовий до негайного відплиття. На дворі чекає великий віз запряжений двійкою волами. Можемо вирушати хоч зараз.

– Тоді не будемо баритися, – бадьоро вигукнув Красносвіт схопившись на ноги. – Мерщій переодягаємось та поспішаємо в дорогу.

Швидко натягнувши одяг чумаків вони без будь-яких пригод покинули будинок, котрий виявився для них таким нетривалим притулком. Кутаючись в довгі шерстяні плащі та ховаючи обличчя під крислатими капелюхами чарівники та воїни квапливо повиносили з будинку свої речі та допомогли вибратися на двір Вернидубу, який ще не повністю отямився від зміїного укусу. Підсадивши сотника та Дзвінку на воза та закинувши туди всі свої клунки, Крутивус гукнув до візничого, який мовчазно стояв біля непорушних волів:

– З божою поміччю поїхали, шановний.

Візничий витяг батога і гучно ляснувши ним по бруківці крикнув до волів:

– Цоб цабе ледацюги. Ворушіться

От так вони й вирушили з міста. Посередині важко розхитувався віз, що безбожно рипів та деренчав мало не на весь Святоград. По боках його обступали князівські дружинники, чаклуни й Красносвіт. Сам князь ішов низько похиливши голову намагаючись уникнути свого можливого впізнання поодинокими перехожими. Як здалося юному чаклунові керманич Смарагдового Князівства з величезною зацікавленістю розглядав досі незнані для нього грані життя своєї столиці.

Пройшовши кілька кварталів Славко з друзями завернув на широкий проспект, який швидко привів їх до річкової пристані. Тут було значно багатолюдніше ніж на попередніх вулицях міста. Всюди снували вантажники з важкими пакунками на плечах. За ними уважно наглядали вічно заклопотані своїми комерційними справами купці-чумаки. Рибалки намагалися вигідно продати щойно зловлену рибу, на всі голоси вихваляючи її неперевершений смак. Прості городяни терпляче чекали на вільного човна яким можна було б добратися річкою до потрібно їм місця.

На князя та його ватагу ніхто в цьому багатоголосому натовпі навіть й уваги не звернув. Пробравшись крізь галасливу юрбу до кінця причалу вони побачили найнятий Крутивусом байдак. Це був великий чорний човен з високо задертим носом, короткою щоглою й крихітною надбудовою-куренем на кормі, що легко похитувався на холодних водах Росави. Маленькі хвильки лагідно пестили його бочкоподібні боки, вітер невгамовно посвистував у добре натягнутій оснастці, останні сонячні зайчики ще весело забавлялися на чистій палубі.

Біля трапу, що вів на байдак, на перевернутій діжці, сидів старезний дідуган в короткій брезентовій курточці, довгих шкіряних чоботях та засмальцьованих джинсових штанях. Незворушно спостерігаючи за всім, що робилося навкруги нього, чоловік спокійнісінько лузав собі соняшникове насіння. Тільки помітивши Крутивуса він на диво прудко схопився на ноги і привітно посміхнувшись підняв руку на знак вітання. Старий дипломат відповів старому взаємністю й промовив:

– Діду Щукар, ось мої побратими з якими я маю відправитися в подорож про яку вже вам вже говорив нещодавно. Чи згідні ви надати нам свій човен і бути провідником на ньому?

– Авжеж, – бадьоро відгукнувся дідок. – Хто ж іще, як не старий Щукар та його славна «Чайка», зможе швидко та безпечно відвезти вас куди потрібно по неспокійній осінній Росаві. Я ж її дорогеньку знаю як свої п’ять пальців. Не одне десятиліття провів на цій річці. Не сумнівайтеся, доставимо вас куди попросити наче на лебединих крилах.

– А скільки триватиме ця подорож? – перебив помітно хвалькуватого дідугана Інісмей.

Щукар хитро посміхнувся й по-змовницьки підморгнувши проказав:

– Все залежить від погоди. Тепер дуже вітряні та туманні ночі. А я вже старий, скоро стомлююсь і потребую чимало часу на перепочинок.

– А все ж, коли ми будемо в Чорнокам’янці? – перепитав Крутивус простягаючи старому кілька дрібних монет.

– Ну якщо шляхетні добродії так поспішають, до цього нічим не примітного містечка, то попливемо не зупиняючись, й назавтра ввечері будемо на місці, – швидко проторохтів дід ховаючи гроші в кишеню. – Ласкаво прошу на борт моєї любої «Чайки». Правда ж вона у мене красуня?

Квапливо позакидавши на плечі важкі клунки з бойовими обладунками, зброєю дружинників та іншими необхідними припасами вони піднялися на борт човна. Дід Щукар відразу ж відв’язав канат, якими байдак був прив’язана до пристані. Кількома сильними поштовхами довгої жердини старий відігнав човна від берега й хвацьки розвернувши його посередині річки вміло спрямував вниз за течією на схід.