Розділ 9. Зміна планів

Пробудження нового дару ясновидіння, зрозуміло, неабияк ошелешило Дзвінку. Очманіла, від того що відбулося, вона різко сіпнулася і спробувала розірвати їхній магічний зв'язок, та Славко м’яко, але владно не відпускав її долоні зі своїх рук. Він знову завмер в терплячому очікуванні, даючи дівчині час прийти до тями та вгамувати своє здивування і хвилювання. На чималий подив хлопця сталося це порівняно швидко. Незважаючи на свою невгамовну, непосидючу вдачу Дзвінка зуміла незабаром приборкати шаленство власних емоцій та заспокоїти бурхливий вир своїх почуттів. Її аура повільно припинила хаотично миготіти, а налилася рівномірним жовтогарячим сяйвом зацікавленості.

Коли це нарешті трапилося, чарівник трішки привідкрив завісу над власним єством і дозволив дівочій допитливості злегка торкнутися його особистості. Дзвінка здригнулася від несподіванки, бо контакт який виник між ними нагадував нічну грозу. Яскравий сплеск мальовничих образів, гучний гуркіт строкатих вражень, рясна злива різноманітних думок увірвалися в її свідомість. Тривало це якусь крихітну миттєвість, однак цього часу все ж вистачило, щоб чаклун передав дівчині своє бажання і пояснив як його можна здійснити. А потім телепатичний зв'язок між ними перервався і Славко відпустив дівчину, даючи їй змогу самій опановувати щойно набуті здібності віщунства і виконати його прохання.        

Тихий скрик юнки змусив парубка насторожитися. Він раптом з острахом подумав, що мабуть переоцінив свої магічні сили, і напевне не варто було проводити весь цей ритуал. Та щось змінити тепер вже було неможливо. Дар ясновидіння у Дзвінки прокидався, і новоспечена провісниця вперше спробувала скористатися ним. Ні вмінь, ні тим паче досвіду, керувати цими своїми вміннями, у неї ж звісно ж не було, тож зараз залишалося тільки надіятися на милість і прихильність богів.      

  Глянувши на дівчину Славко побачив як вона хитаючись підвелася і важко оперлася на сливу. Миттєво підскочивши до провидиці хлопець підхопив її за стан та стурбовано запитав:

– З тобою все гаразд сестро? Ти побачила щось незвичне? Потрібна якась допомога?

– Зі мною все гаразд, – тихо прошепотіла, зблідла мов стіна, Дзвінка. – Проведи мене будь ласка до моєї кімнати. Я маю поділитися з тобою однією дуже важливою звісткою.

І не зронивши більше ні слова дівчина спираючись на плече парубка спішно повела в свою кімнату. Зайшовши в свою кімнату юнка щільно зачинила за ними двері й важко опустившись на краєчок постелі промовила стиха:

– Присядь і ти брате Святозар. Нам треба серйозно поговорити.

– Ти щойно побачила щось незвичайне? – запитав молодий чаклун – Це стосується гадюки яка вкусила брата Вернидуба?

– І так, і ні, – зітхнула віщунка. – Я на жаль так і не спромоглася зазирнути в майбутнє, якщо тебе це цікавить.

– То що ж тебе так схвилювало? – не втерпів ворожбит.

– Не впевнена, та здається мені вдалося побачити те що вже сталося. Я виділа минуле.

– І що з минулого тобі відкрилося? – поцікавився хлопець.

– Я подумки торкнулася гадини, – облизала пересохлі губи дівчина, – й побачила людину, яка достатньо довго була поряд з нею.

– Хто це? Опиши її детальніше.

– Я ніколи раніше не зустрічалася з цією жінкою. Вона молода, вродлива, білолиця, з великими сірими очима і пишним чорним волоссям, що дрібними хвильками спадає аж до самої талії. Одягнута була в коротку шовкову сукню кольору стиглої пшениці, яка так помітно підкреслювала її витончену красу та гармонійність тіла.

Незнайомка тримала в руках змію. Забавлялася нею. Гралася мов іграшкою. І водночас розмовляла зі старим чоловіком. А той чоловік був радник князя воєвода Добромир.

– Ти переконана в цьому? – вражено вигукнув Славко.

– Так, – гаряче промовила дівчина. – Я бачила його так само чітко, як тебе зараз. Він довго та жваво про щось бесідував з власницею гадюки, а потім приніс отруєну гадину і випустив у нашому саду.

Від почутого парубок аж підскочив зі свого місця. Трохи подумавши він попросив дівчину:

– Сестро, нікому не розповідай про це своє видіння. Посидь трохи, відпочинь, віднови свої сили. Мені ж негайно треба порадитися з нашими старшими братами.

Дзвінка згідно кивнула головою й прилягла на постелі, а Славко пішов розшукувати Крутивуса та Інісмея. Знайшов їх хлопець у вітальні. Обидва чоловіки смакували ароматною кавою і про щось гаряче сперечалися. Присівши біля них юнак тихо сказав:

– Браття, нас викрили. Сили Темряви здається знають про наш план.

– Як!?! – в один голос здивовано вигукнули обидва сперечальники. – Звідки ти дізнався про це?

– Звідки дізнався – не важливо. Головне, що нам робити дальше?

Запала довга пауза під час якої всі напружено думали як знайти вихід зі складного становища, що склалося. Нарешті Інісмей запропонував:

– Напевне нам треба знайти інший надійний сховок для князя.

– Де саме? – поцікавився Славко. – Ми ж тут нікого не знаємо. У нас в Святограді немає ні одного друга чи товариша якому можна повністю довіряти.

– А хто казав, що захищати князя нам легше в місті, а не, де не будь, в тихій спокійній сільській місцевості? – подав голос Крутивус.