Глава перша. Капітан охочих людей

— Смерть ворогам! — вихопивши шаблю, я піднирнув під спис яким мене ледь не заколов ворожий піхотинець і рубанув того по шиї. На щястя для мене, ставка на раптовий напад спрацювала і ворожі солдати не встигли одягнути обладунки, а тому наточена шабля майже не зустрічала спротиву. 

 — За мною, Шляхто! — протаранивши конем ворожиих вартових, я повів загін вершників прямісенько до намету  ворожого генерала, де вже встигли вишикуватись ворожі бійці. — Роби як я!

Небажаючи повиснути на ворожих списах, я зістрибнув з коня і кинувся на ворога. Ледь не напоровшись на спис, я все ж зміг прорватись крізь ворожих опричників, паралельно порубваши двох. Слідом за мною в утворену мною бреш увірвались інші вояки, що швидко і без вагань розправлялись із ворогом. Коли я увірвався у велечезний намет, ворожий генерал ліхорадочно намагвся влізти в обладунки. Я кинувся уперед, але на моєму шляху з'явився зброєносець генерала. Піднирнувши під меч зброєносця, я рубанув того по руках звергу вниз... Однак моя шабля наткнулась на кольчугу.  Розірвавши дистанію, я закрився в захисті: зброєносець досить активно намагався мене зарубати, у той час як мені довелось досить жорстко блокувати ворожі удари шаблею.

 Паралельно з цим ворожий генерал таки розібрався з обладунками, і вихопивши меч також накинувся на  мене. На відміну від цих двох, із обладунків в мене були лише наручі: особливості легкої кавалерії. Це давало перевагу у швидкості, однак під час повноцінного боя це ставало фатльним. 

 — Дзинь! — від чергово удру лезом о лезо, моя посічена шабля зламалась. Лишившись без основної зброї, я прикрившись захищеними обладунками руками ринувся у перед, пройшовши зброєносцю в ноги. Поваливши його на землю, я заколовйого кинджалом і відкотився в сторону: тієї ж миті ворожий генерал ледь не зніс мені голову. 

Відкотившись у бік, я вихопив пістоль: постріл. Убивши генерала, я швидко відрізав йому голову і вибіг геть з намета, де відбувалась казна що: мої люди відчайдушно рубались з вартовими, чий опір ставав дедалі організованішим. Приклавши до рота сигнальний ріг, я затрубив:

 — Відходимо! Усі відходимо! 

 — Відступаєм!

 Прорватись із ворожога табору було складніше. Попри хаос, що царив на початку раптового нападу, ворог вже встиг оговтатись і тепер зосередився на тому щоб не дозволити нам відступити. З кожною секундою ми втрачали шанси на відступ. 

 — Рій Сірка потрапи в оточення!

 — Шлях на північ закритий! 

 — Сапсан важкий червоний! 

 — Нас оточують, капітане!

  — Шляхто! Роби як я!

Виконавши завдання, я змінив пріоритети: наразі треба було максимально зберегти особовий склад. У рої Сірка, який потрапив в оточення, було вісім лицарів. Якщо спробути їх врятувати, ворог встигне остаточно нас оточити, і тоді імовірно загинуть всі. 

Рішення щодо цієї ситуації я прийняв заздалегідь, ще під час планування. І це рішення я довів до всього особового складу. Не гаючи часу, я скерував компанійців на північ, де нас зустріли ворожі пікенери. 

Залп! 

 Авангард розрядив у пікенерів пістолі, і одразу після цього запрацювали кінні лучники, які розширили пробиту авангардом бреш. Будучі на чолі авангарду, я першим увірвався у пробиту компанційцями бреш, рубаючи ворогів трофейним мечем. Щойно ми прорвались, на нас вже чекала інша проблема: ворожа гонитва. Майже одразу вслід за нами вискочили ворожі вершиники. 

 — Як ви і передбачали, пане капітан! — реготнув Змій, приклавши до рота сурму. Щойно він за сурмив, із-за пагорбів вилетіла інша група вершників. На відміну від мого легкої кінноти, це були закуті в обладунки компанійці Кенегарду. 

 Конкретно для цієї місії ми зробили ставку на швидкість, а отже кількість зброї та обладунків була мінимальна. У повноцінному бою проти ворожих лицарів зараз нам не встояти. На томість цим може занятись група інших лицарів! На повній швидкості компанійці завдали таранного удару у фланг переслідувачів. Зламавши списи, компанійці взялись за перначі та пістолі, вщент знищивши ворожих вершників. 

Однак цього я вже не бачив, адже місія мого загону була завершена: ми здобули голову ворожого генерла. 

 — Я втратив п'ятьх побратимів. Близько третини загону зазанало серйозних поранень, і троє не встигли відступити. — завершив я свій рапорт полковнику. 

 — Добре, я подбаю про тих трьох. Якщо вони у полоні, ми їх обміняємо. У вас дві доби на відпочинок. 

 — Так є!

Розібравшись зі своїми обов'язками, я неохоче відправився до своїх людей. Сьогодні загинули п'ятеро: Сокіл, Степан, Мечеслав, Князь, Сірко... Іван, Бешкет та Мисливець потрапили в оточення. Можливо вони у полоні, а можливо їх вбили. Петро втратив руку, а знекровленого Сапсана зі стрілою в стегні ледве довезли до шпиталю.

За півроку безперервних боїв від моєї компанії лишилось лише тридцять бійців. Це з цілої сотні... 

 — Агов, капітане! — окликнув мене Змій. — Гойда до нас! 

 — Це було блискуче, капітане!

 — Ще одна славна перемога Кенегарду над імперцями. 

 — Слава Кенегарду!

 — Героям слава! 

Почекавши, поки мої люди вгамються, я мовчки налив собі келих води — алкоголь був сурово заборонений для усіх компанійців. 

 — Радий, що ви повернулись, шляхто. — почав я, коли мої люди стихли. — Сьогодні ми втратили п'ятьох побратимів. Ще троє загинули, або потрапили в полон. Натомість ми пошкодили гармати, вбили ворожого генерала та завели ворожу кавалерію у засідку...

 — Слава капітану! 

 — Хай живе Кенегард!

 — Тихо. — гримкнув Змій. — Не перебивайте капітана. 

 — Дякую, Зміє. Перш за все я хочу перепросити вас за загиблих товаришів та отримані рани. Це сталося з моєї провини. Тому я спитаю: чи готові ви йти за мною як і раніше?

 — Так є!

 — Чи усвідомлюєте ви, що можете не повернутись?

 — Так є!

 — У такому разі у вас є день на відпочинок. Завтра приступаєм до тренувань. Після завтра — у бій. Змій, приглянь за ними.