розділ 5

— І? — сердито запитав Тошиміне у притихлого Соя.

— Якщо ми підемо туди… — не дуже впевнено промовив перший фіолетового сектора і щедро махнув рукою, приписавши до «туди», як усе ліве крило замку, так і ліс, що виднівся вдалині. Диво, що місто увагою обділив.

— Куди? — гаркнув Тошиміне.

Сой ясно посміхнувся. Точно, як той божевільний, який вважає себе пророком, який живе при палацовій кухні на посаді «принеси, подай».

— Але ж ми маємо щось робити! — пафосно промовив він. Навіть відповідну позу прийняв. Герой на порозі порятунку світу не менше. — Адже нас зовсім не мало. Ми знаємо приблизний напрямок. І якщо розділитись і охопити велику територію, хтось напевно натрапить на слід.

— Ідіот! — роздратовано припечатав Тошиміне. — Хаскі, поясни йому.

— Перше, — похмуро промовив Хаскі. Ці пояснення його встигли дістати не менше, ніж ідіоти осяяні черговою геніальною, з їхньої точки зору, ідеєю з пошуку Ленока. — Твого командира, звичайно ж, нескладно відшукати на якійсь літній галявині серед метеликів, що пурхають. Але довкола зима. А це його час. Йому сама природа допомагає, тож слідів ми не знайдемо, якщо він хотів їх сховати. А він хотів, інакше безглуздо було йти потай у ніч. Друге. Нам не слід розділятися і тинятися поодинці. Якщо хтось зміг упіймати та втримати командира Ленока, з нами він впорається легко. Навіть із Феріне, швидше за все, впорається. Просто тому, що про нас він знає більше, ніж ми про нього. Третє. Ти всім набрид. Взагалі, наскільки я пам'ятаю, ти вважаєшся першим помічником. Тому зобов'язаний вселяти надію у своїх підлеглих, навантажувати їх роботою та виглядати при цьому дуже переконливо. Натомість ти тиняєшся без діла і не задумуєшся над ситуацією, що склалася.

Сой витріщився на першого жовтих так, ніби у Хаскі прямо тут і зараз виросла друга голова і почала говорити якоюсь невідомою мовою.

— Може його стукнути? — сумно спитав Хаскі у Рудої Сволоті. — Такий погляд має мене образити. Ось відчуваю, що має. Отже, я у своєму праві.

Тошиміне багатозначно хмикнув.

Феріне добре. І її підлеглим добре. Усі вони зайняті. Намагаються знайти Ленока, настроївшись на його можливості. Звичайно тут не Долина, і межа зовсім не рідна. Тут немає маяків, здатних відгукнутися при наближенні шуканої людини. Тут надто велика територія та безліч людей без дару, які здаються тінями, туманом, у якому можна сховати будь-що. Але Феріне подібні дрібниці ніколи не зупиняли. Можливо, вона так нікого і не знайде, але вона зробить усе, на що здатна.

Хаскі теж хотілося щось робити. А натомість він блукав слідом за своїм командиром. Слухав його міркування і час від часу погоджувався з тим, що в бібліотеці імператора зберігається нікому не потрібний мотлох, а в архівах нічого знайти неможливо. Що там намагався шукати Тошиміне, так і лишилося загадкою. Можливо, він і сам не знає, просто теж хотів щось робити. Бажано корисне.

Крім Хаскі слідом за Тошиміне ходили Лід, близнюки та Тіаш. Тейте Феріне залучила до роботи, так що білявці було не нудно і без того.

Близнюки були задумливі та підозріло мовчазні. Хоча, можливо, вони просто намагаються зрозуміти, що для них зміниться зі здобуттям родичів. Тіаш, здавалося, взагалі не в цьому світі. Чи знову намагається до своєї стихії дотягнутися, чи думає про щось, чи на ходу спить. Лід похмурий і рішучий. Тільки ось незрозуміло куди його рішучість спрямувати. Хлопчакові потрібні вороги, терміново. А ще, як виявилось, йому потрібний батько, що взагалі дивно.

Адже Ленок зі своїм несподівано набутим сином майже не спілкувався. Причому Тейте була впевнена, що робить він це не з вродженої шкідливості і не через те, що Лід йому чимось неприємний. Швидше, командир фіолетових намагається захистити хлопця від себе для того, щоб він не набрався від нього поганих звичок, не почав копіювати жести та міміку, не повторював улюблених слів і так далі. Ленок намагається остаточно відокремити Льода від себе. Зробити його чимось самостійним, схожим на нього як син, а не як перефарбоване у блондина дзеркальне відображення. У них дуже багато спільних спогадів. І тепер Льоду доведеться набратися своїх, особистих, у яких не буде місця татові.

Можливо, Ленок має рацію. Якщо, звичайно, Тейте на його рахунок не помиляється. А вона — мудра жінка.

— Нудно, — сказав Хаскі, змусивши Соя, що впав у задум, здригнутися і незрозуміло на нього втупитися. — Я б теж вважав за краще бігати зараз лісом з криками. Шкода, що воно настільки нерозумне, що навіть я це розумію.

Тошиміне посміхнувся.

— Нудно, — погодився він, наче луна. — Ленок навіть пропасти до ладу не може.

— Ага.

— Гей, — голос Тіаша за спиною пролунав розгублено.

— Він падає! — хором кричали близнюки.

Хаскі крутнувся на підборах і зрозумів, що про нудьгу він заговорив зарано.

Тіаш якраз ловив Льода, що схопився за голову і намагався впасти носом у підлогу. Близнюки завмерли, зображуючи подив. Якась дамочка на задньому плані дивилася з неймовірною цікавістю. Наче підсипала Льоду експериментальної отрути і тепер спостерігала за тим, як піде процес отруєння і чи закінчиться він смертю піддослідного.

— Йому боляче, — простогнав Лід, вчепившись в одяг Тіаша, і невидяче дивився кудись крізь Хаскі.

Моторошний такий погляд. Від якого захотілося сховатися.

***

Те, що боляче саме Леноку зрозуміли всі і практично відразу, хоча зрозумілої відповіді від Льоду домагалися довго. З напрямом пошуку тата хлопець швидко визначився і відразу ж почав туди рватися, не звертаючи уваги на те, що його просять почекати, поки всіх зберуть, проінструктують і підготують, наскільки воно можливе в цій ситуації. Зрештою, Тіашу довелося Льода тримати, а Тейте безперервно вмовляти. Хлопцеві було боляче, якщо Тошиміне правий у своєму висловлюванні, що практично повністю складався з лайки, то навіть болючіше, ніж Леноку.

Тошиміне взагалі лаявся, не перестаючи, на всіх і все. А ще чомусь здавався розгубленим. Принаймні Хаскі саме таким він і здавався. Мов самовпевнений командир нарешті не знав, що тепер робити. Або знав, але воно йому не подобалося. А наскільки Хаскі встиг вивчити Руду Сволоту, собою він ризикує безжально, легко і без жодних сумнівів. Але коли справа стосується когось іншого…