розділ 2

До обіду Ленок не повернувся і надвечір теж. Тошиміне похмуро блукав навколо замку, намагаючись виправдати звання найкращого слідопита. Феріне та Тейте дружно розлякували цікавих. Періодично з'являвся Хатахан, який відривався від своїх важливих справ і вимагав, щоб йому розповіли все, про що говорив його колишній учень. Переказати намагалися, але це нічим не допомогло. Хатахан теж не зміг зрозуміти до чого додумався Ленок, і хто там затаїв злість. Близнюків змусили повернути прапор. Квіти Хаскі так і не знайшов, через що почував себе винним, наче встиг пообіцяти розкішний букет. Усім знайшлася справа. Усі були зайняті та незадоволені світом.

А потім знову почалася хуртовина, ніби хтось намагався заховати так і не помічені ніким сліди, а до Тейте прийшов гість. Кульгавий, сивий, з невдоволенням яке назавжди поселилось на обличчі. Вона його спочатку навіть не впізнала. Власне, вона б його взагалі не впізнала, якби ця неприємна у всіх сенсах особистість не надумала вимагати зустрічі із сином.

Найрозумнішим, як завжди, виявився Тошиміне, він оцінив обстановку і тихенько випарувався, наче його й не було. Решті довелося або взяти участь у скандалі, або постояти в коридорі, не підпускаючи перехожих до киплячої від обурення блондини і татуся, який верещав на високій ноті.

Місцями було навіть весело. Не дивно, що про Ленока всі тимчасово забули. Видворити високого та шляхетного вдалося не відразу. Заспокоїти Тейте ніхто не намагався. Розпитувати її ризикнула тільки Санья, інші воліли потихеньку розповзтися по кімнатах і вдати, що сплять.

І ніхто навіть не задумався, що вони знову втрачають час. З іншого боку, знайти щось серед хуртовини не зміг би, напевно, навіть Арай, який знав Ленока краще, ніж будь-хто.

***

— Колишній коханець, — зневажливо пирхнула Тейте, приймаючи з рук Саньї якесь гаряче пиття, яке мало допомогти позбавитися хрипоти.

Це ж треба було так кричати. А ще здавалося, що давно забула і… Ні, не вибачила. Таке не вибачають. Просто набула байдужості.

Тейте невесело посміхнулася.

— Знаєш, — тихенько сказала вона. — Дуже довгий час я взагалі думала, що кохання придумали собі жінки. Для того, щоб мати виправдання. Щоб із сумом у голосі сказати, я ж його так люблю. Щоб не треба було самій собі пояснювати, чому вона досі перебуває поряд із таким нікчемою. Навіщо його терпить і дозволяє з себе знущатися. Я досі не впевнена, що не мала рації. Можливо, я просто не вмію кохати. Любити безоглядно, не помічаючи недоліків.

— Але Лід…

— Лід чудовий хлопчик. Таких більше немає. Мені з ним дуже добре. Дуже спокійно. Можливо, просто тому, що він сприймає мене такою, якою я є. Мені не потрібно перед ним прикидатися і намагатися здаватися кращою, ніж я є. Просто я не впевнена, що кохаю його. Втім, він також невпевнений. І це мені подобається.

Блондинка посміхнулася, відпила з чашки.

— Цікаво, так? — спитала, дивлячись на Санью впритул.

Медик знизала плечима. Мовляв, не хочеш, не розказуй, ​​переживу.

— Я тоді все ще була в міру дурненькою. А він умів так гарно говорити, — сказала Тейте мрійливо.

Адже, якщо подумати, тоді було добре. Світ був великий і світлий. Проблеми здавались чимось далеким і легко переборним. Так, і хотілося закохатися, безоглядно, як героїня якогось дешевого романчика, які читала дружина імператора.

Що вона власне й зробила. Не дружина, а старша дочка неприступного Хатахана. І якщо добре подумати, з цією закоханістю їй таки пощастило. Обранець виявився просто ідіотом, а не інтриганом з далекосяжними планами.

— Так, я була юна і дурна, ні про що не думала. А тато мені не заважав, виховання в нього не те. Та й швидше за все він розраховував, що довго це не протягнеться, хотів мене до Другої Верхньої межі відправити. Щоб було де таланти застосувати.

— Ага, — глибокодумно сказала Санья.

І не підганяє, не намагається вгадати, що було далі, не зображує співчуття. Просто слухає.

Цікаво, Хаскі хоч розуміє, наскільки йому пощастило з цією дівчинкою?

— Так, — повторилася Тейте. — Я була щаслива. А потім він вирішив, що йому треба одружитися. На дівчині свого кола, з гарним посагом. Дітей там завести. Два будинки відремонтувати. А я відмовилася зображати жертву. Не стала плакати, хапати його за руки. Втім, прощати і говорити, що все розумію, такі закони суспільства, я теж не стала. Просто пішла. У Другу Верхню. А він залишився зі своєю дружиною, нібито милою, невинною та багатою, — зловтішно закінчила білявка, передаючи Саньї порожню чашку.

Медик чомусь усміхнулася, і Тейте вирішила таки розповісти цю історію до самого кінця.

— За мене час помстився, — сказала майже весело. — Виявилося, його мила дружина не може йому народити дитину, бо вже встигла позбутися двох ненароджених, за допомогою якогось зілля, звареного штатною відьмою цієї родини. Та й грошей надовго не вистачило. А коли мій колишній коханий приперся до Лідая випрошувати дозвіл на розлучення, той тільки загадково посміхнувся і сказав, що кожен заслуговує саме на те, що вибрав для себе. Уявляю як він шаленів ...

— Без дозволу імператора не можна розлучитися? — спитала Санья.

— Високим та шляхетним не можна. Так. Цікаво, звідки моє колишнє велике кохання дізналося про дитину і з чого вирішило, що мій син проміняє свою ненормальну, але цікаву роботу на суспільство тата? Він ніколи не погодиться стати спадкоємцем, навіть якщо мій тато попросить, не погодиться. Гордець, яких ще пошукати.

— А інших дітей у колишнього коханого немає? — чомусь зацікавилася Санья.

— Ні. До одруження не було. А після того, як одягають браслет, діти можуть бути лише з носієм пари до цього браслета. Загалом так йому і треба. Кожен заслуговує саме на те, що сам для себе вибрав.

Санья заглянула в чашку, похитала головою і задумливо промовила:

— А справді, звідки він дізнався про сина? Хто йому міг сказати? Думаю, Шеєтей зізнався б.