розділ 4

Добре, що великий і жахливий Ленок Тасада так швидко втратив до нього інтерес. А ще несподівано стало зрозуміло, чому Тошиміне вважає за краще триматися від нього подалі і, по можливості, не вступати в суперечки. Ця сволота своїми натяками, здогадками та осяяннями дратує більше, ніж деякі криком та спробами довести якусь дурість.

Хаскі зупинився, притулився долонею до шорсткої кори дерева і спробував вистроїти в чергу думки, що розбігалися в різні боки.

З одного боку, зобразити Лоя Амарію вийшло не повністю, але того ж Ріно пройняло. З іншого боку, Хаскі чомусь почував себе недалеким ідіотом, весь час здавалося, що він впустив щось важливе. З третього, те, що він зміг зловити чужу алартай, стало для нього самого тим ще сюрпризом, коли замахувався, розраховував, що перший синіх щось відчує, і на цьому можна буде будувати подальшу розмову. З четвертої, навряд чи це така особлива здатність, Ленока воно ні крапельки не зацікавило, залишилося тільки зрозуміти, звідки воно взялося. Може, він давно вмів хапати чужі нитки, просто забули про це сказати? З п'ятої, а чи варто було влазити в чужі розбірки? Ну, пошуміли б, зайців налякали. Навряд чи тут узимку багато народу ходить.

Багато думок на одну нещасну голову. Поки про все подумаєш, дружня компанія під хвойним деревом встигне допити пляшку.

— Хаскі.

А ще в цьому лісі мешкають знайомі жіночі голоси. Втім, голоси самі по собі не ходять, так що слід перестати вирячитися в порожнечу і повернутися до тої, що кличе.

— Все добре?

Ось тепер турбується. Дбайлива.

— Добре. — Перший жовтих рішуче кивнув. — Задумався просто.

Санья стояла за три кроки, поруч із кущем, прикрашеним гронами рудих, як волосся Тошіміне, ягід. Маленька задумлива жінка і величезний зимовий ліс. Неначе ілюстрація до страшної казки. Ось зараз звідкись вискочить великий голодний звір і її доведеться рятувати.

Нехай вискакує, адже героєві належить нагорода.

— Санья, хочеш вина під вульгарні байки? — спитав Хаскі, не дочекавшись казкового звіра.

— Під вульгарні? — перепитала дівчина.

— Тейте лікує Льода від сором'язливості, — усміхнувся перший жовтий.

— Тоді хочу, — рішуче сказала Санья. — А близнюків ви куди поділи?

— Зв'язали та засунули під ліжко.

Недовірливий погляд.

— Під тим самим деревом, що й решта, — зізнався Хаскі. — Куди ми дінемось від них?

Усміхнулася, ясно, наче він сказав щось хороше. Потім насупилась.

— Хаскі, ти справді міг обірвати нитки Ріно?

— Ні. Думаю, це взагалі неможливо, якщо ти не маєш чарівного меча. Нитки може обірвати лише той, кому вони належать, так чи інакше. Перенапружитись там, влізти, куди не слід, або схопити і смикнути, бажаючи, щоб воно обірвалося. Якось так, приблизно. А чужі... Я просто його налякав. Смикни я сильніше, і моя рука б пройшла крізь них. Загалом, складно воно.

— Зрозуміло, — кивнула дівчина. — Часткова матеріалізація.

Попросити в неї кілька уроків? Щоб розповіла, що за звір ця часткова матеріалізація? Можливо, про це говорили у школі. А може, ці знання потрібні лише медикам, інші ними й не цікавляться.

Але спочатку вульгарні байки, вино і хвойне дерево схоже на намет.

***

Добра дівчина Санья насамперед з ранку напоїла своїх товаришів по чарці якоюсь гидотою, що знімає головний біль. Другою справою довелося приводити в відносний порядок одяг і дружно з'являтися перед світлі очі командирів, яку повернулися. Причому, звідки повернувся Ленок, весь такий веселий і задоволений, знав лише він.

Тейте виявилася не єдиною запасливою людиною в посланій на полювання за колишнім командиром компанії, і натовп, що вийшов з будиночка, був найбільше схожий на недолікованих пацієнтів сектору медиків. На бадьорих та свіжих любителів посидіти під хвойним деревом невідомого виду вони дивилися із заздрістю. Ймовірно, попросити в медиків ліки гордість не дозволила. Або не здогадалися про це, а тепер було пізно.

На пом'ятий зранку натовп Феріне дивився з такою байдужістю, ніби перед нею стояли, а деякі й погойдувалися, дерева. Тошиміне чомусь задумливо посміхався. Ленок вдавав, що його вчора тут не було, і дивився з фальшивим подивом.

Добре хоч розповідати про шкоду пияцтва і негідну поведінку ніхто не став. Напевно, не хотіли витрачати на цю дурницю час. Вважали за краще карати дією. Насамперед, за дурість. Ленок похмуро сказав, що доблесних представників Другого Верхнього вже чекають, і рукою вказав напрямок. Принагідно попередив перших помічників, що вирішили вчора продемонструвати один одному свої вміння, що після повернення додому на них чекає довга і нудна лекція про недалекий розум, негідну поведінку і виборчу глухоту.

Перші помічники у відповідь зобразили каяття, у Сойно навіть вуха почервоніли. І довелося натовпу, що добре вчора проводив час, сумно йти по зимовому лісу, мріючи про воду і замінюючи її, час від часу, снігом з узбіччя кимось протоптаної стежки.

Ленок бадьоро говорив сам із собою про те, наскільки корисні для здоров'я такі прогулянки. Тошиміне задумливо вирячався в порожнечу і чомусь усміхався. Феріне вдавала, що йде сама по собі.

А потім ліс закінчився і буквально за два кроки від нього виявилося місто. Точніше містечко. Точніше…

Хаскі не дуже розумів, як його можна назвати. По території воно було меншим за будь-який із секторів. Зате обнесено товстезною і височенною фортечною стіною. З пагорба було добре видно, що більшість будинків набагато нижчі від цієї стіни. Та й виглядають на її тлі кволими сарайчиками. Ще в місті за щось дуже не любили дерева та любили квіти, влаштовуючи теплиці на дахах.

Цікаво, як вони там їх поливають? З відрами по драбинці лазять?

— Цікавий краєвид, — оцінив побачене Тіаш. — Як вони квіточки поливають? — озвучив думки Хаскі.

— Хто їх знає? — знизала плечима Тейте. — Ніколи у цьому місті не була.

— Але ж ти розповіла про власника будиночка.