Частина 8 Засніжений світ Розділ 1

Коли Тошиміне дізнався, кого саме рада вирішила відправити у світ Двох Відображень, він навіть лаятись не став. Просто зітхнув, махнув рукою у бік життєрадісного хлопця, який підробляв при Раді кур'єром, і пішов, заявивши, що питиме і спатиме. Точніше, спочатку пити, потім спати, а там як вийде. На підготовку до походу Рада великодушно дала чотири дні і, судячи з поведінки командира, готуватися помічникам доведеться самостійно. Тому що Тошиміне остаточно переконався у несправедливості світоустрою.

Бажання напитися було зрозумілим та обґрунтованим. Це ж треба підібрати в команду саме тих перших помічників, які один з одним не ладнають. Наче спеціально постаралися. Слідкувати за цим дитячим садком доведеться Тошиміне і Леноку, тому що Феріне велично проігнорує цей обов'язок.

Наявність Тоша, Ламії і навіть, з деякою натяжкою, Нірена, ситуацію виправити не могло. Медиків чотири ідіоти, які звикли з'ясовувати, хто з них крутіший за будь-якого підходящого, а частенько і зовсім невідповідного, випадку, традиційно проігнорують. Власне, вони навіть Ленока ігнорувати спробують, бо не їхній командир, але з ним цей номер навряд чи пройде.

Ось тільки витрачати час і сили на розтягування Ріно, Тешене, Талікана і Соя в різні боки, коли і те й інше може стати в нагоді для чогось важливішого? Рада або не зрозуміла, що створила, або за щось таким чином помстилася Леноку.

А кому ще мститись? Не Тошиміне, якому білий плащ вручили зовсім недавно.

***

— Ненавиджу це життя, — стомлено сказав Тіаш, невдоволено спостерігаючи за тим, як зайво діяльний Рутай намагається вистроїти у шеренгу своїх товаришів по чарці і просто приятелів.

Хлопці захотіли побажати щасливої дороги командиру з компанією, що йшли на невідомий час. Урочисто побажати, щоб головні люди сектору бачили, що їх цінують і про них пам'ятають. Деякі напередодні цю знаменну подію встигли відсвяткувати, і тепер мучилися головним болем. В інших великими літерами було написано на обличчі, що вони гадки не мають, для чого ця урочистість здалася, і з великим задоволенням відправили б Рутая, разом з його ініціативами, далеко і надовго. Тільки не можна. Як-не-як, вище командування на невизначений термін.

— Сподіваюся, що від сектора щось залишиться до нашого повернення, — продовжував бурмотіти третій помічник.

Його Хаскі розумів. Тейте, отримавши від Тошиміне завдання розподілити обов'язки, обдарувала хлопця всім, що так чи інакше їй не подобалося. Тіашу воно теж не сподобалося, але сперечатися з білявкою він не ризикнув, за що й поплатився. Коли зрозумів, що з нього знущалися, сперечатися було вже пізно, а скаржитися командиру на жінку — якось не по-чоловічому. Довелося пристосовуватися. Можливо, у перспективі все не так і страшно, і більшість проблем виникла саме через те, що в стислий термін довелося налагоджувати роботу з урахуванням відсутності як командира, так і трьох вищих помічників. Можливо, далі воно піде легше. Але настрій Тіашу список його обов'язків, прибитий гвоздиком на дверцятах шафи в кабінеті, псував одним своїм виглядом.

— Подумай, як весело буде Рутаю, — сказав Хаскі. Чи щоб втішити, хоча кому воно треба? Або щоб зловтішатися. — Він же буквально кілька днів тому з цими хлопцями ховався від мене по кущах.

— Погано буде, — погодився третій помічник. — А потім повернемось ми, і нам буде набагато гірше. Прийдеться все розгрібати, розгрібати, розгрібати.

— Я вірю в нього, — покривив душею Хаскі.

Рутай мав такий розгублено-незрозумілий вигляд, що вірити в нього не хотілося зовсім. І навіщо воно Тошиміне знадобилося?

Нарешті з'явився командир. Похмуро глянув на кривувату шеренгу, кивнув Рутаю, багатослівно і досить урочисто попросив усіх поводитися добре. Шеренга відповіла невиразним гулом, який за бажання можна було прийняти за згоду. Тошиміне напевно бажав. Тому не став вдаватися в подробиці, ще раз кивнув Рутаю і махнув рукою помічникім, що стояли осторонь. Мовляв, на кого чекаємо? Утримувачі воріт нас не чекатимуть.

— І почався великий похід героїв у лігво лиходія, — тужливо промовив Тіаш. — І лежала їхня дорога, до великих магів, які вміли відкривати дорогу в інші землі. І думали герої, чи не забули чогось вдома. І всі старанно вдавали, що довіряють молодшому тупуватий братику, на якого залишають будинок.

— Заткнися, — сказала Тейте.

— І була серед героїв діва неземної краси… А, до речі, діво, де зараз носить твого коханого проти його ж волі та двох непорозумінь?

— У фіолетовому секторі. Ленок їм читає лекцію.

— Значить, комусь гірше, ніж мені, — зробив висновок Тіаш. — Це не може не радувати. І йшли вони під палючим сонцем назустріч пригодам. І точив лиходій свої зуби, розраховуючи покусати діву неземної краси за попу. І хотілося б героям сприйняти цей похід як відпустку, тільки здоровий глузд не дозволяв. О, ще одне питання. Там, куди ми вирушимо, що зараз? Яка пора року?

— Зима! — гаркнула Тейте. — Сподіваюся, ти собі язик відморозиш.

— Жорстока жінка, — зітхнув Тіаш. — Пам'ятається, в одному кумедному світі мене вчили спускатися з гори на таких, не менш кумедних, ніж світ, дошках із загорнутими з одного боку кінцями. Весело було, доки в сосну не в'їхав. Втім, лоб що, зажив, і навіть струсу не було. А дерево шкода.

— У тебе там трясти нічого, — сказала Тейте.

Хаскі посміхнувся і примружився на сонце. Зима це добре, взимку не жарко. А якщо випросити у Феріне один з амулетів, які ця шанована дама напевно з собою захопила, то й холодно не буде. Попросити Тейте сходити до подруги? І причину можна вигадати. Наприклад, у шубі битися буде незручно. Рухи вона сковує.

Виявилося, що нікого нікуди посилати не треба. Айнара, перша помічниця Феріне, зустріла новоприбулих біля дверей, зобразила похмуру посмішку, мовчки роздала підвіски на мотузочках, обізвала їх стабілізаторами і неохоче пояснила, що з цими штуками можна бігати по кучугурах голяка. Після цього жестом дозволила йти далі.