розділ 5

— Точно сюди? — спитав Тарен, розглядаючи скелю.

Ферине звірилася зі своїм набором металевих паличок і кивнула.

Тошимине підйом відверто не подобався. Йому здавалося, що звідти зараз, прямо на голову, звалиться істота, яку вони переслідують. Кішка теж невдоволено виляла хвостом, і йти туди не хотіла. Непорушними виглядали лише двоє з присутніх. Арай і Батас немовби змагалися в умінні не демонструвати оточуючим свої емоції.

— Краще не йти туди, — вирішив сказати Тошиміне. Йому навіть почало здаватися, що він чує чиїсь кроки. — Воно саме нас знайде, точніше, вже знайшло. Тепер іде до нас.

Арай кивнув. Феріне почала поспішно пакувати палички. А Батас обдарував підозрілим поглядом. Схоже, він досі не міг змиритись з тим, що десь настільки молодий хлопець встиг стати рівним грайдену. Йому це здавалося неправильним. Якби була його воля, і він залишив би хлопця на кораблі, разом зі своєю ученицею.

А Тошиміне дуже хотілося дізнатися, як же ця людина примудряється обчислювати вік жителів долини. На вигляд Арай виглядає не старше, Феріне взагалі юна, тільки погляд у неї зовнішності не відповідає. Один Тарен якимось чином подорослішав.

На острів командирів і служителя Мінливого Океану доставили на човні перелякані моряки, яких одразу ж відправили назад, щоб вони не приваблювали голодну тварину. Налякатися морякам було чого. Корабель зміг підійти до острова досить близько, щоб люди роздивились, що залишилося від селищ. Недоучившогося цілителя вирішили з собою не брати. Найкращий учень явно не звик далеко ходити та виконувати накази. Слідкувати за ним нікому не хотілося.

Феріне налаштувала свої палички, наситила їх силою з накопичувачів і впевнено повела маленьку групу в глибину острова. Блукали вони недовго, ледве дійшли до скель, як Тарен і кішка одночасно засумнівалися, що варто йти далі.

— Воно далеко? — спитав Тарен.

— Не дуже.

Кішка чула м'які кроки. Вони змушували вібрувати павутину і ворушитись її хвіст. Той, хто йшов, був знайомий кішці настільки, що хотілося кинутися назустріч і водночас досить страшний для того, щоб завмерти на місці і приготуватися до бійки. Саме це їй найбільше не подобалося. Їй здавалося, що її намагаються обдурити, приманюють як нерозумне кошеня.

— Може, трохи відійдемо від скель? — спитала Феріне. — Там далі простору більше.

Арай і Батас переглянулися, після чого мовчки пішли у вказаному Чорною Лисицею напрямку. Інші поспішили за ними. Прорубали собі шлях через чагарник і опинилися на порослій сухою і ламкою травою галявині, посипаній камінням і мушлями з пляжу. Батас поворушив ногою камінчики.

— Сильне місце, — сказав він. — Схоже, тут портал відкривали, от і потурбувалися, щоби чагарник і дерева не росли. Напевно, хотіли згодом зробити його постійним.

— Портал? — перепитав Тошіміне.

Портал не поєднувався з рибальськими поселеннями. З іншого боку, якось істота, з прив'язаним до неї даром лісового бога, сюди потрапила. Не могли жити тут потай служителі божества. Навіть когось на зразок самого Тошіміне тут ніколи не було. Він би відчув, точніше кішка відчула б.

Але дар звідкись узявся.

Або взялася істота. Хтось її перемістив сюди. Наче вона стала заважати в тому місці, де була раніше. Наче творець сам боявся цієї істоти, вона деякий час щось охороняла, а потім господар вирішив, що може будь-якої миті повернутися, і не захотів випадково зіткнутися зі своїм створінням. І просто його позбувся. Відправив туди, куди повертатися не збирався.

— Я знаю, що Краш тут робив, — сказав Тошиміне. — Лише перемістив сюди істоту з прив'язаною силою. Краша давно тут не було. Кілька років, судячи з стану останків селищ. Чимось цей острів його очікування не виправдав.

Феріне пирхнула.

— Нам все одно доведеться щось зробити з твариною та силою твого бога, — сказала вона. — Інакше багатомудрі засідателі Ради від нас не відстануть. Тож почекаємо. Може навіть зможемо щось дізнатися, знайти якийсь слід. Або… — Феріне присіла і доторкнулася долонею до камінчиків. — Справді сильне місце, — сказала задумливо. — Звичайно, слідів самого Краша давно тут не залишилося, але божество, це зовсім інша річ. Його сліди так просто не пропадають, їх навіть заховати практично неможливо. Ми можемо спробувати простежити шлях сили твого бога. Знайти місце, звідки її викинули сюди. Головне, встигнути провести виміри до того, як відпущений на волю божественний дар зіб'є всі налаштування. Може вийти.

Тошиміне кивнув.

Тарен похмуро глянув на дерева, потім на Арая та Батаса. Феріне більше не боєць, їй потрібно налаштуватися на портал, що давно не працює, і спробувати знайти там шлях, яким прийшла істота, що знищила людські селища на острові. Навряд портал спрацьовував лише одного разу. Ніхто не будував би майданчик, якби це було так. Безглуздо.

— Близько, — сказав Тошіміне.

Кішка насторожила вуха і дивилася в одну точку.

— Трохи ліворуч від того дерева з жовтими квітами.

Арай та Тарен обернулися у вказаному напрямку. Батас зацікавлено глянув на Тошиміне, хмикнув і зняв з шиї підвішений на шкіряному шнурку непоказний камінь.

— Хлопчику, скажеш, коли його можна буде вбивати.

Тошиміне кивнув.

Кішка слухала кроки, виляла кінчиком хвоста і хотіла кинутися вперед. Не важливо, навіщо. Аби не стояти на місці, аби щось робити.

Тошиміне теж слухав. Силу. Таку близьку і знайому силу, із запахом молодого листя. Він з дитинства знав, що цей запах приносить спокій, що ті, хто так пахнуть, зможуть захистити та дивувався, що друзі, чиї батьки не поклоняються лісовому богу, цей запах не відчувають.

А зараз йому здавалося, що з цією силою щось було не так. Наче її спочатку роздерли на частини, підмішали безліч інших запахів і зліпили з купи крихітних клаптиків заново. І ця сила так і не змогла стати тією одноколірною річкою, яка все зносить на своєму шляху. Чужі запахи заважали їй стати єдиним цілим.