розділ 4

До вечора Тошиміне більшість жителів цього острова майже зненавидів. Кожен другий був випромінював пиху і дивився на одягнених не за місцевою модою, без натяку на касту та приналежність до храмів та гільдій, командирів як на бруд під ногами. А потім ці ж люди розпливалися в солодкій усмішці, коли усвідомлювали, що ці не за статусом одягнені варвари дорівнюють грандейнам. Більшість решти зустрінутого населення шарахалися як від чумних. І тільки в деяких вистачало розуму для початку поцікавитися хтось перед ними, а вже потім приймати рішення про те, як поводитися з дивними гостями.

Церемонії місцеве населення влаштовувало з будь-якого приводу. Словесні мережива плели такі, що хотілося спати. Говорити вони могли годинами, повторюючи одне й те саме різними словами. І при цьому всі скаржилися, що їм не вистачає часу.

До проблеми, яка привела командирів у цю межу, дісталися лише надвечір. Як не дивно, розмовляти про істоту, виявлену пригодниками, прийшли люди, які зустріли гостей острова у залі з вузькими вікнами. Не було лише третього сина правителя та червоно-зелених коротунів. Навіщо треба було знайомитися з натовпом сторонніх людей, Тошиміне не зрозумів. Може, місцеві жителі таким чином розважаються? Чи думали, що відсутність цих знайомств командирів Долини чимось образить?

— Корабель відпливає завтра вранці, — сказав гачконосий Батас, після повторного представлення присутніх один одному, перерахування всіх титулів, згадки імператора, богів і ясного сонця, і розпитувань про самопочуття гостей. Добре хоч про погоду не спитали. Погоди б Тошиміне вже не витримав, розсміявся нешанобливо. А потім, після повернення додому, довелося б вислухати чергову безглузду лекцію Ради.

Арай велично кивнув.

— Мені потрібні накопичувачі, — заявила Феріне. — Хоч би восьмого класу. З місцевими накопичувачами буде простіше налаштувати пошуковик, хоча потоки не доведеться регулювати і підлаштовувати.

Охоронці знань синхронно кивнули. Велично так і незворушно, наче спеціально репетирували.

— Щось ще потрібне? — спитав Батас.

— Відомості про те, що вбило людей на острові, — відповів Арай. — Будь-які відомості, які можуть бути корисними.

Батас подумав, кивнув і відіслав Ейну за пригодниками, що втекли від невідомої істоти, і якимось Хаєм.

Охоронці знань знову вклонилися і мовчки простягли Араю чорні овальні камені. Дочекалися, доки він їх обережно візьме, ще раз уклонилися і пішли. Тошиміне запідозрив, що вони німі.

— Це що? — спитала Феріне.

— Здається, щось схоже на сигналку з можливістю зберігати параметри виявленого, — задумливо промовив Арай, перекочуючи камінчики в долоні. — Тільки настроєну на відчуття. Самі по собі ці камінці не спрацюють, тільки в руках мага, який живить їх силою.

— Зрозуміло, — втратила до камінців інтерес Феріне.

Батас, схоже, здивувався, але швидко повернув на обличчя незворушність і запросив гостям обговорити подальші плани у більш сприятливій обстановці.

Найбільш підходящою обстановкою тут вважалася кімната, заставлена ​​різнокольоровими пуфиками, на яких належало сидіти, і низькими столиками з тацями на яких лежали фрукти. Тошиміне почував себе величезним, незграбним і безглуздим. Він майже не прислухався до того, що говорили, і здивувався, коли Тарен передав йому камінчики-сигналки. Що з ними робити, спитати не встиг, камінці почали ділитися чужими відчуттями.

Голод, образа, пошук чогось і запах дуже знайомої сили. Світлої і яскравої, як місто на цьому острові, безшабашно веселої, яка зводить з розуму свого власника. Вона не могла йому належати і не змогла його підкорити. І скільки б цієї сили не було, істота, до якої її хтось прив'язав, увесь час голодувала. Сила була сама по собі, і істота була їй чужа і навіть неприємна.

Кішка зістрибнула з павутини, крадькома підійшла ближче, принюхалася і спробувала щось підчепити лапою, пропонуючи погратись. Вона не могла зрозуміти, чому ніхто не відгукнувся. Це було неправильно. Власники такої сили завжди відгукуються, діляться своїм світом та відчуттями. Попереджають про зустрітих на шляху ворогів, розповідають про друзів і про просто чимось цікаві місця.

— Тошиміне, — покликав Арай, мабуть, помітив, що в колишнього підлеглого надто вже ошелешене обличчя.

— Я знаю, що це таке, — сказав командир Айя, стискаючи в долоні камінчики. Їх хотілося розкришити в пилюку, немов це вони тримали силу, що не належала істоті з острова.

— Що? — вперше виявила цікавість заклинальниця вітрів. Адже вона теж чула і зрозуміла, що сила тій істоті не підкоряється. Те, що допомагає їй наповнювати вітрила кораблів вітром, близький родич полоненої сили.

— Дар мого бога, — сказав Тошиміне.

— В сенсі? — зацікавилася Феріне.

— Таке відчуття, що хтось попросив допомоги у Бога-Лиса і замість того, щоб нею скористатися, спробував наділити цією силою якусь тварину. Не знаю, як вдалося цю силу втримати. Зате зробити її цілою з твариною не вийшло. Лише посадити на прив'язь.

— Невдалий експеримент? — спитала Феріне.

— Не знаю. Але якщо ми зможемо переконати цю силу, що ми їй не вороги, то допомагати істоті, до якої прив'язана, вона не стане, — сказав Тошиміне. Кішка поворухнула вухом і випустила пазурі на передніх лапах, наче намагалася щось підказати. Втім, Тошіміне її зрозумів. — Треба її відпустити. Причому що швидше, то краще. Мій бог має погану звичку іноді прокидатися і розносити на порох, все, що йому не подобається. А спроба вкрасти його дар йому дуже не сподобається. Добре, якщо просто острів разом із істотою, що живе на ньому, втопить. А може зі злості і гори виростити. Кому воно потрібне?

— Схоже, Шеєтей справді тут побував, — задумливо промовив Тарен.

— І як ми її переконуватимемо? — спитала заклиначка вітрів.

— Я спробую поговорити, — вирішив Тошиміне. Якщо полонена сила не почує його, то проігнорувати кішку вона точно не зможе. Кішка дитина такої сили.