розділ 3

Перефокусування накопичувачів, про яке, як з подивом дізнався Хаскі, дітям розповідають у школі мало не в перший день навчання, пройшло повсякденно та нудно. Найбільше Хаскі займало те, що він, знаючи, що командири звідкись беруть величезні запаси енергії, не те, що жодного разу не задумався про те, звідки саме, а навіть примудрився забути основи, що викладаються в школі. Мабуть, йому було не цікаво. Або інші справи займали. Або Тошиміне правий і хтось приклав до цього руку, наприклад, той самий Краш, якому були не потрібні розумні серед підлеглих.

Колишній командир дратував Хаскі дедалі більше. Неприємно усвідомлювати, що хтось старанно підчищав пам'ять, а він цього не помітив.

Щоправда, довести щось подібне практично неможливо. Хіба що Феріне погодиться провести дослідження, але зв'язуватися з нею якось не хотілося. Простіше залишити все як є, та враховувати можливість втручання у пам'ять на майбутнє. Мало з ким зіткнешся. Адже, напевно, є якісь способи перевірки, якщо вірити Араю, в історії не раз траплялися командири, які боялися власних підлеглих і тому намагалися зробити їх дурнішими, ніж вони були. І це якось виявляли.

Зараз Хаскі постарався викинути прогалини в освіті з голови і зосередитися на тому, що відбувається. Стояти в колі навпроти Тошіміне було незатишно. Хаскі здавалося, що хтось стоїть за спиною та розглядає його як кандидата на обід. Хотілося обернутися і переконатися, що там нікого немає, а робити цього було не можна. Підлога під ногами світилася, чи для того, щоб позначити межі кола, чи просто енергія втікала. Більше нічого не відбувалося. Стоять три командири за межами кола, пики зосереджені, очі закриті, що роблять – неясно.

— Тошиміне, пора, — сказала Рітке Каєдар, перериваючи тишу, що затяглася, і змушуючи невидимку, що стояв за спиною, боягузливо відступити на крок.

Тошиміне кивнув, стягнув з плеча плащ і накинув його на голову Хаски.

— Ідіот, — сказав перший помічник, виплутавшись із плаща.

— Носи його з честю, — трохи глузливо промовив Тошіміне. — Тобі, до речі, носити його доведеться весь час, навіть спати поряд із ним. Налаштування прив'язані до цієї ганчірки як символу.

— Я щасливий, — сказав Хаскі. Невже не можна було випрати плащ? Або для Тошиміне його непрезентабельний вигляд – справа честі?

Спостерігати за ритуалом обману міста з його накопичувачами було досить цікаво. І виявилося, що все відбувається досить швидко. Час розтягнувся в сприйнятті тих що у колі, для всіх інших він залишалося річкою, яка повільно крізь них тече.

Тейте стояла в колі, гордо піднявши голову, незвично одягнена в сукню, що стікала по її фігурі. Прекрасна і недоступна, наче втілення якоїсь богині.

Феріне випромінювала злість. Невдоволена настільки, що здавалося — довкола неї зараз повітря загориться.

Арай був як завжди спокійний і незворушний. Хасамін, що стояв навпроти нього, добродушно посміхався. Мов був дорослим добрим дядечком, якого малолітні племінники намагаються лякати страшними історіями.

Тош почував себе незатишно і щосили намагався це не показати. А Тарен дивився скептично. Чи то своєю заміною був незадоволений. Чи теж вважав, що його перший помічник буде сперечатися і з'ясовувати непотрібні подробиці, а Тош, що стояв перед ним, не зможе поставити Ріно на місце. Не чув він, яким тоном цей хлопець уміє розмовляти. Навіть склочник Нірен одразу замовкає.

Аби насправді не довелося зображати командирів. Нічого хорошого з цього, напевно, не вийде.

— Тейте, — покликав Хаскі похмуру білявку, що йшла на крок попереду. — Мене давно цікавить одне запитання. Чому ти погодилася стати третьою в такому секторі, як жовтий? Ти, напевно, могла знайти щось краще.

— Мені стало його шкода, — тихо сказала білявка, не обертаючись. — Ви купа йолопів, які найчастіше не розуміють, що роблять. А він надто чесний. Він, навіть знаючи, що його покарали, не зміг би залишити вас вашій долі. Взяв на себе за вас відповідальність. Занадто важка ноша для хлопця насправді.

— Зрозуміло, — сказав Хаскі.

Пожаліла, подумати лишень. Допомогти вирішила. Дивна вона. Сина відпустила в гори, а про чужу дитину турбується.

***            

Пройшовши крізь арку стаціонарного порталу, четверо командирів опинилися в місті переповненому сонцем. Точніше, спочатку вони вийшли до гулкої, порожньої, холодної кам'яної зали, з вузькими високими вікнами. Там на них чекали. Сім воїнів у лускатих обладунках, з непокритими головами та однаковими кривими мечами. Зосереджені та недовірливі. Дуже юний хлопець, майже хлопчик у білому широкому одязі, на голові намотана дивна ганчірка прикрашена чорним каменем. Дивиться з цікавістю і нетерпляче переступає з ноги на ногу. Зліва від хлопчика немолодий чоловік з гачкуватим носом. Він теж у білому, але в нього по рукавах і внизу туніки річковими хвилями струменить синя вишивка. Головний убір такий самий, як у хлопчика, а вираз обличчя, як у Арая. Цілком непроникний. Троє в червоних халатах, одягнених поверх зелених сорочок і чорних штанів, стоять лівіше за чоловіка з вишивкою. На головах у них щось схоже на горщики для квітів. Росту вони як на підбір невеликого, один угодований, двоє худі. У всіх на обличчях пиха та недовіра. Праворуч від хлопчика стоїть жінка, загорнута в зелену хламіду, що повністю приховувала її фігуру. Вона намагається привітно посміхатися і тримається за якусь блискучу штуковину, що висить на шиї. Біля жінки стоять тоненька дівчина в білій сукні з синьою вишивкою та двоє чоловіків, одягнених у чорне. Разом ця компанія була дуже дивною.

Втім, командири одягнені абияк, навіть без об'єднуючих плащів, що залишилися в рідній межі, напевно для цих людей виглядали не менш незвично.

— Вітаємо мандрівників, — нарешті сказав хлопчик, трохи схиливши голову. — Я Гушт, третій син світлого Меядея, чиїм володінням належить цей острів волею Великого Імператора. Ейна і Батас служителі Мінливого Океану, — вказав на дівчину та чоловіка з гачкуватим носом. — Каяра, велика заклинальниця вітрів, представив жінку в хламіді. — Дайх та Вірей, охоронці знань.