розділ 2

Тошиміне повернувся ближче до вечора. Похмурий і чимось невдоволений. Розігнав по кутках нероб, які імітували прибирання перед Будинком Влади. Особливо невдачливих змусив розшукати всіх своїх помічників, навіть Тейте в горах, і сказати їм, що завтра зранку вони повинні дружно чекати на свого командира біля його кабінету. А поки що всі повинні вдати, що його немає. Йому потрібно подумати і виспатися.

Сперечатися і щось з'ясовувати нероби не ризикнули. Надто багатообіцяючий погляд був у командира. Коли людина так дивиться, її чужа впертість і дурість не засмутять. Вони просто дадуть йому привід зірвати злість. Кому воно потрібне? Нехай краще спить і думає, хоч одночасно. А білявку можна перехопити на підходах до міста. Дороги там всього три, не піде другий помічник в обхід, так що й людей багато не потрібно.

Добровольців визначили за допомогою жеребу.

Якби Хаскі дізнався, що хтось із його підлеглих самостійно додумався до цього рішення, він би дуже здивувався.

***

— Щось трапилося? — спитала Тейте.

Тошиміне перестав розглядати карту незнайомої місцевості, що лежала перед ним на столі, і перевів розсіяний погляд на білявку.

— Так, трапилося, — відповів, мабуть, усвідомивши, що помічники вже тривалий час сидять під стіною і чекають, доки він на них зверне увагу. — Знаєте, що таке межа Острівних Імперій?

Помічники переглянулись і кивнули. Це навіть діти знають.

Межа Острівних Імперій одна з небагатьох, у якій маги Долини могли почуватися майже як удома. Магія там була звичайною справою. У деяких місцях навіть правителі були магами. В інших маги били радниками. Маги мали свої гільдії, навчальні заклади, а іноді цілі острови, на які доступ не магам був закритий.

З іншого боку, це було досить дивне місце. Острівні імперії зовсім не були одним світом. Цих світів було багато, деякі визнані мудреці та вчені навіть стверджували, що більше сотні. Тисячі та тисячі островів у різних світах, які якимось незбагненним чином поєднували океани.

— Коли втік Краш зі своїм улюбленим помічником, Рада, за підтримки зборів командирів, повідомила про те, що сталося магів у деяких межах. Багато хто відгукнувся, сходив на екскурсію до Будинку Сходів, подивився на сліди і був нагороджений за це дощечками із зафіксованими на них параметрами основних здібностей Краша.

Цю історію помічники також знали. Ходили також чутки, що Рада розіслала у всі межі, де були хоч якісь маги, цілі посольства. Щоправда, дійсність ці чутки не підтвердила. Ніхто надовго нікуди не зникав. А припустити, що посольства складалися з мисливців та закликачів стихій навіть найзатятіший прихильник цієї версії не міг.

— Так от, — сказав Тошиміне, обвівши присутніх поглядом і переконавшись, що помічники приблизно уявляють, про що він говорить. — Учора до Будинку Сходів прийшов молодший син якогось мага-полководця Імперії Червоних Рифів. Не пам'ятаю, як цього полководця звуть, але річ не в тому. На одному з островів цієї імперії якісь пригодники, що шукали чи піратський скарб, чи давні артефакти, знайшли щось, від чого вони ледве забрали ноги. Пригодники трапилися свідомі, тож на дивну істоту поскаржилися грандейну найближчого густонаселеного острова. Грандейн, це щось на зразок командира сектора, військовий управлінець загалом, — пояснив Тіашу, який спробував поставити запитання. — На острів із невідомою істотою направили невеликий загін воїнів, укріплений трьома магами. Назад повернулися лише кілька людей, причому те, що на них напало, вони навіть роздивитися не встигли. Після цього про проблему дізналися на центральному острові імперії. Ще за кілька днів послана туди експедиція з'ясувала, що живих людей на острові взагалі не залишилося, рибальські села розорені, все, що могло плавати, розламано на тріски. А та істота, яка це зробила, залишила сліди трохи схожі за своїми параметрами на сили Краша. Загалом більше вони нічого вивчати не стали. Вирішили, що, по-перше, це, найімовірніше, наша проблема, по-друге, з цією проблемою місцеві маги, швидше за все, не впораються, хіба що грандів залучати, а в них і так є чим зайнятися.

— Грандів? — задумливо спитала Тейте. — Хочеш сказати, що наша улюблена Рада погодилася відпустити командирів на затримання невідомо чого?

— Так, — зобразив свою улюблену неприємну усмішку Тошиміне. — Точніше, наша улюблена Рада запропонувала допомогу командирів. Питання про те, чи відпускати, чи ні, взагалі не було. У Долини, бачите, з межею Острівних Імперій загалом і з Червоними Рифами зокрема дуже хороші відносини. Починаючи з торгових, і закінчуючи обміном талановитими учнями та знаннями. Раді не хочеться ці стосунки псувати. У декого там діти навчаються. З іншого боку, Раді, та й зборам командирів теж, не хочеться, щоб якийсь місцевий гранд знайшов час і вирушив на острів. Мало що він там знайде. Навряд чи самого Краша, але сліди його ритуалів запросто. А гранди бувають різні. Комусь може здатися цікавою ідея з перетворенням на божка нижньої межі. Подумаєш, місце не дуже приємне, зате безсмертя отримуєш майже повне. Вбити божество практично неможливо.

— Що нам потрібно? — запитала Тейте.

Хаскі задумався про те, хотів би він знайти повне безсмертя чи ні? Чомусь таке безсмертя здавалося дурним. Немов вибору себе позбавляєш. Спробувати вижити чи померти? Цікаве ж питання, саме те питання, яке змушує почуватися дуже живим. А якщо це питання перестане мати якесь значення?

То?

Цікаво, боги можуть вчинити самогубство? Чому, не має значення. Просто для того, щоб їхнє існування хоч якоюсь мізерною мірою знову почало залежати від них на те бажання. Може, недаремно хитромудрий лісовий Бог-Лис відпустив свою силу на волю і десь заснув? А легенди про те, як якісь боги несподівано божеволіли, ставали самим злом, змушуючи цілі межі із собою боротися? Битися до смерті або божества, або межі. Чи могло це бути спробою самогубства чи ні?

— Хаскі, — блондинка тицьнула ліктем убік, повертаючи до реальності, і думки про повне безсмертя боягузливо розбіглися під її поглядом. — Ти слухаєш?