Частина 6 Сліди і пам’ять Розділ 1

Навчальні бої були не найкращою ідеєю.

Цю істину Хаскі усвідомив майже відразу, але нічого, здатного їх замінити, він так і не вигадав. До вечора довелося випрошувати у Ларети Анії ще одного медика, перший випрошений не впорався. На щастя, напливу хворих та покалічених у її секторі не було, тому вона пожертвувала одразу двома. Навіть свою першу помічницю не пожаліла. Сказала, що Саньї не завадить практика в умовах бодай мінімально наближених до бойових.

Тошиміне сидів на паркані, ліниво спостерігав за тим, що відбувається, і втручатися не збирався. У тому, що більшість не вигнаних із сектора вояків вміють користуватися зброєю, він уже переконався. А ось змусити самих не розумних і невмілих враховувати людей, що знаходяться навколо, коли вони розмахують зброєю, справа помічників. Тож хай розважаються, може, й самі чомусь навчаться.

Вчитися Хаскі намагався, але, ні всі перечитані книги, ні крики якогось ненормального предка, що прийшов у сон завдяки дивовижній турботі меча, не могли допомогти змусити цих ідіотів вбивати наведених привидів, що зображували демонів, а не калічити один одного. Сил хлопці не шкодували. Вони з однаковою запопадливістю ламали дерев'яні мечі і кістки друзям, що опинилися поблизу. Хаскі боявся думати про те, що буде, коли Тошиміне вимагатиме від цих бездарностей користуватися ще й магією.

Втім, все виявилося не так і погано. На цьому майданчику лише тридцять сім осіб. Інші у просторі орієнтуються набагато краще і вміють не лізти під чужу зброю. Тому вони займаються своїми справами, чергують, вчать теорію чи пішли разом із Тейте та близнюками блукати горами. Адже все могло виявитися набагато гіршим. Якщо чесно, Хаскі сам не пам'ятав, коли його, востаннє, хоч чогось намагалися вчити. Попередній командир ні від кого нічого не вимагав. Походи в гори за планом, спаринги з усіма бажаючими та й все. Якщо подумати, охочих було не так багато. Навіть незрозуміло яким дивом виживали під час зустрічі з демонами більшість бійців жовтого сектора. Може, вся річ у тому, що ці зустрічі були не такі вже й рідкісні і вони жодного разу не відбулися в приміщенні на кшталт того, в якому колишній командир намагався принести жертву? А на просторі дурні на зразок тих, що зображують бойову запопадливість на цьому майданчику, здебільшого примудрялися виявлятися далеко один від одного. Вдачливі, щоб їхні лисі демони кидали головами об камінь.

Шкода, що вчити цих особистостей битися в строю марно. Можливо, це було б зробити набагато простіше, ніж змусити їх враховувати присутніх поряд людей. Їхні супротивники не битимуть в лоб і не спробують обійти з флангів. Вони злітатимуть, зариватимуться під землю, намагатимуться розкидати людські фігурки ударом повітряного кулака або просто шльопнуться всією вагою зверху, забувши подбати про цілісність власної шкури. А якщо таких противників кілька, то стрій зовсім марна штука. Швидше, шкідлива. І навіщо цю тактику ведення війн вивчають, неясно. Може, хтось колись воював у чужих межах? З людьми. Ось і лишилося як традиція.

На даний момент Хаскі розраховував лише на одне. Незабаром закінчаться навчальні мечі. І поки Тошиміне у когось там випрошуватиме наступну партію, у цій пародії на навчання настане перепочинок.

А чи можливо цих обдарованих незрозуміло чим особистостей хоч чогось навчити? Як їм пояснити, що саме вони роблять не так? У Хаскі пристойні слова давно закінчилися, залишилися лише ті, казати які у присутності командира не прийнято.

Якщо хтось за стільки років не навчився відчувати бій, може він взагалі бездарний і це просто марна трата часу?

З іншого боку, зовсім бездарних бійців давно мали вбити. А ці живі, що дивно. Раптом у них таланти виявляються лише за реальної небезпеки? А тут палиці в руках. І три медики поряд. Чого боятися?

— Тіаш, наступному хто зламає меч, замінюй його на справжній! — крикнув Хаскі.

І побачимо, що буде. Адже поряд три медики. У тому числі перший помічник Ларети Анії. Померти вони тут нікому не дозволять.

***

— Який же ти йолоп.

Жіночі руки пурхали над боком, заліковуючи поріз. Відчувалося так, ніби його зшивають тоненькими голками, тисячами голок по всій рані одночасно.

— Дурний і великий бовдур.

Ворушитися не хотілося. Здавалося, варто тільки зробити спробу роздивитись свій бік, і руки дівчини-медика відлетять, подібно до лякливих метеликів. Та й що він там не бачив? А те, що йолоп він уже зрозумів. Мечі потрібно було міняти всім і відразу, тоді не довелося б відтягувати злого Кайва від здивованого Іскара. У першого в руках був справжній меч, з яким він поводився дуже обережно, боячись зачепити людей, що знаходяться поруч. Другий життєрадісно розмахував палицею і непомітно для себе так врізав Кайву по плечу, що він трохи меч собі на ноги не впустив. Це його розлютило. Може, він би і не вбив усміхненого приятеля, але на крики Кайв не реагував і вигляд у нього був досить шалений для того, щоб Хаскі вирішив втрутитися. На жаль, втрутитися вирішив не він один, і з'ясувати тепер, хто ж там кинувся в бій, не здогадавшись заховати меч у піхви, було практично неможливо. Допитувати цих блідих особистостей не хотілося, а самостійно признаватись вони не поспішали. Втім, рана не страшна. Просто неприємно усвідомлювати, що вчинив, м'яко кажучи, не розумно.

Добре, що Тошиміне не бачив цього героїчного кидка. Напевно, лекцію прочитав би. Вчасно ж його на чергові командирські збори покликали. Цього разу таємні, бути присутнім на яких помічникам не варто.

Може, нового командира намагаються вибрати, поки це не зробила Рада?

— Все, — сказала Санья, провівши долонькою по боці.— Коли ж ти навчишся чинити не так самогубно?

Хаскі посміхнувся. Турбується чомусь і дивиться, як на нерозумну дитину. Наче знає щось таке, що йому не дано пізнати. Причому знає про нього.

Запитати, що вона там роздивилася, чи не варто?

Або перестати поводитися як незабутній предок, що всучив меч, і запросити Санью на побачення? Пам'ятається, він навіть імені дівчини, котрій подобався, не знав. Дурість та ще.