Частина 5 Втілення льоду Розділ 1

— Що скажеш? — подумки спитав Тошиміне у кішки, що відчайдушно позіхала.

Кицька мотнула головою, примружившись, оглянула галасливе збіговисько і насмішкувато пирхнула. Втішати того, хто завжди поруч, вона не збиралася. Та він і не потребував цього. Сам усе зрозумів і встиг скоритися обставинам.

Ось тільки спати їй не хотілося. Виспалася на кілька років уперед. Тому вона сиділа на павутині і спостерігала, іноді позіхаючи від нудьги.

Напевно, це були найнудніші зі зборів командирів за всю історію Верхнього Міста. Схоже на море. Шумний сплеск хвилі, що облизнула берег, потім ще один і ще. Своєрідний ритм, який заспокоює та заколисує. Лише зрідка десь закричить чайка.

Тошиміне хотілося хитнути кистю, випускаючи під стелю птаха з синіми крилами, і разом з кішкою ліниво спостерігати за його польотом. Буває така сита лінивість, коли нічого робити не хочеться, а спостерігати за чимось стрімким та яскравим дуже приємно. Ще, добре б при цьому лежати в тіні під деревом, слухати шелест листя і мружитися від сонячних відблисків, які, не без допомоги вітру, прориваються крізь крону.

Спокій. Так.

Натомість доводиться сидіти в досить запорошеному приміщенні, зображати зацікавленість тим, що відбувається, і терпляче перечікувати чергову суперечку командирського складу долини. Точніше, чергову суперечку командира Ленока зі всіма іншими. Дивно не гучну і монотонну. Одні й ті самі слова повторювалися щоразу, ходили по колу і намагалися когось там переконати, що саме вони правильні. Для Тошиміне ця суперечка не мала жодного значення. Для нього мало що зміниться. Він голова майбутнього героїчного походу. Історичного, за запевненнями надміру веселої Феріне.

А коли Феріне весела, значить, хтось кудись уляпався. Прикмета така.

Втім, командир жовтих не мав ілюзій із самого початку. А зараз просто заздрив Хаскі, здатному безтурботно спати, наплювавши на своє подальше життя загалом і героїчний похід зокрема. Навіщо розмірковувати про те, на що твої думки, уподобання та бажання вплинути не зможуть? Просто марнування часу, краще вже спати.

Тейте і Тіаш найнеповажнішим до високих зборів чином грали в карти. Їх власна доля чи то взагалі не турбувала, чи то була малоцікава.

Одному Тошиміне довелося робити зацікавлений вигляд і час від часу посміхатися, дратуючи і без того злого Ленока, хоча все більш-менш корисне і зрозуміле було сказано ще годину тому. Те, що відбувалося зараз, було просто малозрозумілою суперечкою.

Ленок рвався битися з підземним монстром і намагався переконати решту командирів, що без нього в майбутньому поході обійтися не можна. Адже Монстр так добре морозився. І якщо назбирати сил, одного удару вистачить для повного та остаточного знищення.

Командири ж намагалися йому довести, що він потрібніший тут, а Тошіміне розумний хлопчик, отже, сам розбереться. Потрібно в нього вірити.

Загалом, ця суперечка — марна трата часу. Нікуди Ленока не відпустять. У крайньому випадку, сходять до Будинку Ради та випросять для нього заборону на участь у сумнівній авантюрі. Аж до тимчасової ізоляції в якійсь із сильних веж на той час, що буде потрібно борцям з монстром для того, щоб піти так далеко, що наздогнати не вийде за всього бажання. І Ленок, насправді, розуміє це не гірше від усіх інших.

— Досі сперечаються? — спитав Хаскі, не розплющуючи очей.

 — Так, ти спи, не відволікайся.

З доблесними воїнами Жовтого Сектора Тошиміне впорався настільки легко, що навіть сам собі позаздрив. Вони його розлютили. Всі. Тому ті, від кого не було ніякої користі, були поставлені перед фактом негайного вильоту з сектора, якщо до повернення командира не зможуть придумати, як довести йому що це не так. Трохи корисніші особистості відмивали Будинок Влади, свої казарми та готувалися складати іспит на володіння зброєю. Ті, хто йшли слідом за ними у цьому своєрідному рейтингу, вивчали тактику, стратегію і також готувалися захищати своє звання воїна та мага в одній особі. Наглядати за цим цирком Тошиміне залишив Рутая. Щоб відчув і перестав зображати телепня, який не розуміє, що він робить не так. Образ телепня мало в'язався з тим, як спритно здоровань обіграв товаришів по службі в карти. Ще менше у цього образу було спільного з людиною, яка потай читала великомудрі праці не менш великомудрих магів, що прославили свої імена у віках, і самостійно тренував ночами вміння плести складні структури. Тошиміне, коли вперше відчув, що хтось зовсім поруч бавиться з магією такого порядку, ледве втримався від того, щоб відірвати визнаному дурню голову. Адже якщо не втримає, половину сектора відбудовувати доведеться. Добре, що Рутаю вистачило розуму не вливати у свої конструкції енергії, достатньої для того, щоб вони спрацювали.

Поспостерігавши за цим експериментатором ще трохи і переконавшись, що побачене не сниться, командир гарненько подумав і дійшов правильного, з його погляду, висновку.

Зображуючи великого хлопця з інтелектом дитини, Рутай зовсім не знущається з командира і помічників. У такий спосіб хлопець збільшує кількість вільного часу. А потрібен він йому для відпочинку, тому що ночі у хлопця зайняті вивченням плетінь із книг.

Тошиміне зрозумів, що час цього розумника повертати на землю. І почав із того, що повісив на нього всіх найбільших бовдурів сектору. Може, зрозуміє, як весело з ним спілкуватись тому ж Хаскі. А не впорається, злісний командир пообіцяв страшно помститися, ганяти до сьомого поту та спалити усі його книжки. Згадка книг Рутая особливо пройняла. Дорогі вони йому чимось, мабуть, у спадок від великого предка дісталися.

— Довго вони ще? — спитав Хаскі, позіхнув і спробував зручніше влаштуватися на своєму стільці.

— Хто їх знає? — Тошиміне байдуже знизав плечима. — Ленок упертий.

— Так, — погодився Хаскі. — Набрид він мені.

Тошиміне промовчав і, примруживши очі, глянув на сонячні відблиски на стелі. Світло, відбите від запорошених шибок відкритих навстіж вікон. Спокій, так. Кішка б перекинулася на спину і ловила сонячних зайчиків лапами, навіть не розуміючи, що не дотягується до них. А Тошиміне хотілося хитнути кистю і із задоволенням поспостерігати за тим, як втілення його стихії розносить цю стелю на дрібні уламки. Може хоч це відволіче високі збори від Ленока, який жадає слави винищувача підземних монстрів? Хоча не факт. Надто вже захоплені суперечкою, що пішла на сьоме коло. Розважаються на своє задоволення. Страшні та мудрі командири, лисого б демона їм на голови.