Частина 4 Невдаха з добрими очима і парочка дрібних неприємностей Розділ 1

Як бути людиною, яка не виправдала нічиїх надій? Навіть своїх власних.

У тебе вроджений хист.

Ти мій син, ти не можеш бути слабким.

Надія нашого Дому. Найобдарованіший із усіх, хто народжувався за останні три сотні років.

Хлопчик має велике майбутнє.

Усі чогось від тебе чекають. Усі сподіваються. Не спускають очей, очікуючи великих звершень. І ти в якийсь момент розумієш, що не в твоїх силах відповідати цим очікуванням. Ти не зможеш нести цю ношу. Ти їх розчаруєш. Ти слабкий. Найбільше на світі тобі хочеться втекти і ніколи більше не відчувати цього тиску з усіх боків. Насправді, ти навіть не знаєш, чого тобі хочеться самому. Людина не здатна втілити в реальність свої бажання, гідна жалю. Людина не здатна зрозуміти, чого хоче, не варта і цього.

Тобі нічого не хочеться. Аби тільки дали спокій і перестали чекати. Якось ти це зрозумів і втік. Від усіх. І від самого себе в тому числі.

Тіаш Даєно з дому Чорного Полум'я — слабак, боягуз, нікчемна особистість, алкаш і просто придурок. Якось родичі це зрозуміють і перестануть умовляти повернутися додому. А поки що можна ховатися за цією маскою. Маскою тупого громили, нероби з Нижнього Міста, вічно п'яного, галасливого, що лізе в бійки і не знає, чим би ще зайнятися. Більшого ти все одно не вартий.

Знайшовся б хтось досить сильний та вбив. Так було б найкраще.

Дозволяти себе вбивати тому, хто ще слабший, ніж він, Тіаш не збирався. Дуже багато честі. Доблесні предки дружно зустрінуть у світі мертвих і, напевно, проклянуть. Тож доведеться чекати гідного супротивника, як би дивно для самого Тіаша це не звучало.

***

— Ні, — твердо сказав Тошиміне, хитнувшись на стільці і обдарувавши Ленока таким поглядом, що він мав спалахнути і миттєво згоріти. Жаль, що лід горіти не вміє. А деякі його представники навіть танути.

Хаскі кивнув, готовий підтримувати це рішення командира руками та ногами. Щоправда, це навряд чи допоможе. Якщо Ленок вирішив комусь зіпсувати життя, він свого досягне. Інакше йому отруту дівати буде нікуди, виливати її на своїх підлеглих він собі чомусь не дозволяє.

Близнюки стояли осторонь і зображували святу невинність. Хто з них дівчинка, хто хлопчик зрозуміти було складно, точніше неможливо. Вони якось примудрялися приховувати свою статеву приналежність. На вигляд абсолютно однакові. Парочка тоненьких, неохайних підлітків, підібраних добрим дядьком на найближчому смітнику. З ходу і не скажеш, що ця пара справжні генії. Щоправда, більшу частину своєї геніальності вони вживали на псування чужого майна, хуліганські витівки та крадіжку різноманітних прапорів. Хобі у них таке.

— Хаскі зайнятися все одно нічим, нехай виховує, — добродушно запропонував Ленок, посміхнувшись Хаскі, як новонабутому родичу. Тобто, як незнайомому типу, якому доведеться довго доводити, що родинні зв'язки там взагалі є.

— Йому є чим зайнятися, — впевнено заперечив Тошіміне.

Хаскі почав гарячково вигадувати невідкладні заняття. В голову нічого гідного не спадало, так, всяка дрібниця, з якою Тейте впорається швидше, ніж перший помічник про неї згадає. Чи може зібрати всіх бійців і провести кілька позапланових тренувань? Або краще одразу піти в гори і надійно там загубитися, на пару днів, а краще на місяці?

Близнюки переглянулись і стали зображати слухняних дітей із лагідними посмішками. Їх хотілося придушити та закопати, від гріха подалі, у саду під яблунею.

— У школі їм давно нічого робити. Вони від неробства дурнею маються… — продовжив умовляння добрий дядечко.

— Дурнею вони маються від великого розуму і бажання довести до сказу всіх оточуючих. Я не збираюся розплачуватись за всіх, — не пішов на поступки Тошіміне. Близнюків він знав добре, велику частину вкрадених прапорів повертати на місце довелося саме йому. Нікого спритнішого знайти не могли. Чомусь ніхто так і не додумався змусити цих дітей самих виправляти те, що наробили. Можливо, це допомогло б їм вправити мізки, а тепер, напевно, вже пізно.

— Рада все одно свого рішення не змінить, — насмішкувато видав наостанок Ленок і, розвернувшись, пішов до дверей.

— Гади, — охарактеризував Раду Тошиміне.

Близнюки похнюпилися і зашаркали ніжками, напевно, загинаючись усередині від сміху. Репутація Жовтого Сектора від такого придбання лише погіршиться. Але кого це хвилює? Інші командири напевно п'ють, святкуючи щасливий порятунок від цієї парочки. Натомість другому помічнику жовтих тепер буде чим зайнятися. Заодно й потренується на майбутнє. Раптом власні діти такими ж будуть?

Хаскі уявив, що ця парочка його діти й зрозумів, що довго такого щастя не витримає. У гори вирушить. Самовбиватися.

Може попросити Тейте допомогти? Змогла ж вона якось виховати свого ненормального синочка. Щоправда, результат цього виховання якось не надихає. Скажений мисливець навряд чи може бути хорошим прикладом.

— Хаскі.

— Так.

— Знайди їм якесь заняття, щоб часу на дурниці не вистачало.

— Яке? — Не казати ж, що навіть собі не можеш підшукати гідну роботу вже другий тиждень.

— Будь-яке. Вони кмітливі. З чим завгодно зможуть упоратися.

Віддавши розпорядження, Тошиміне спритно відступив з поля бою, залишивши свого помічника тримати оборону майже завойованого міста. Загарбникам тільки й залишилося затанцювати танець переможців і гарненько штовхнути ворота, що тримаються на чесному слові та двох цвяхах.

— Сволота Руда.

Чим би таким зайняти близнюків? Відіслати їх би подалі від сектора. Кудись у Нижнє Місто, або в море водорості ловити. Сині. Які смердять, вміють пірнати, ховатись і всіляко псувати життя тим, хто їх шукає. Жаль, що дітей у море відправити не дозволять. Залишається Нижнє Місто. Якесь місце якнайближче до Розлому. Там купа подій відбувається. Сумувати цій парочці буде ніколи.

А що, це ідея. Другий помічник хотіла якісь виміри провести.

— Тейте! — закричав Хаскі, цілком упевнений, що блондинка відпочиває від діл праведних у якомусь затишному місці, неподалік залу прийому.