розділ 3

Шукати Тошиміне після того, як весь попередній день старанно його уникав, було чомусь незатишно. Немов чимось завинив перед цією Рудою Сволотою. На жаль, нікого іншого, здатного дати розумну пораду, Хаскі так і не згадав. Рутай тупий за визначенням. Тош взагалі з іншого сектора і справи жовтих його торкатися не повинні. Йому і так є чим зайнятися, і напевно не нудно. Купа підлеглих або плекають свою образу за те що, що не їм всунули пов'язку першого помічника, або старанно ухиляються від роботи, якою Хаски повинен їх навантажити. Та й якби це не так, до них радитись він би не пішов. Серед них дуже складно знайти когось розумнішого, ніж Рутай. Жовтий сектор все-таки не зелений і навіть не фіолетовий. Репутація, щоб її. Завдяки цій репутації всі тупиці та бешкетники прагнуть потрапити саме сюди. Цікаво, коли Тошиміне зможе відучити їх від цього? Рудій Сволоті нікому не потрібні покидьки теж потрібні найменше. Він або їх перевиховає, взявши приклад з холодного Арая, і змусить приносити користь, або зробить життя настільки нестерпним, що вони самі дадуть деру і не зупиняться, доки не знайдуть місце, де думка Тошиміне нікого не цікавитиме. А це або мисливці, або закликачі, або Нижнє Місто. Хоча з Нижнім Містом це не напевно. Тошиміне там дуже багато хто знає. А отже, можуть захотіти зробити добру, на їхню думку, справу — провчити недостойних. З іншого боку — ледарі не потрібні мисливцям, дурні не приживуться серед закликачів. Вибору насправді немає зовсім. Тільки змиритися і спробувати стати чимось гідним в очах Рудої Сволоти. Інакше не виживеш. Он у Рутая ж виходить, незважаючи на його вроджену дурість, в інших, за бажання, вийде не гірше. А змусити бажати Тошіміне вміє. Інтриган від природи.

— Когось шукаєш?

Хаскі моргнув, здивовано озирнувся, переконуючись, що ноги самі принесли його до Будинку Влади Жовтого Сектора, поки голова вдавалася до мрій і роздумів. Просто перед ясні очі командира, який сортував якісь папери на столі. Довелося кивнути. Не заперечувати ж очевидне.

— Тебе шукаю. Мені потрібна порада, — сказав Хаскі.

— Як цікаво.

Тошиміне підпер долонею підборіддя і уважно подивився на Хаскі, через що той відчув себе бовдуром, що провинився і прийшов за черговою лекцією на тему: «Чим повинні займатися бійці секторів, крім тренувань і захисту міста». Дивився довго, з непідробним інтересом.

— Розумієш, зі мною трапилося щось дивне, — спробував почати розповідь про предка і меч Хаскі, незважаючи на те, що під поглядом Тошиміне було відверто незатишно.

Прозвучало дуже безглуздо. Розумні слова з хихиканням розбіглися і повертатися не хотіли. Сам прийшов, сам і викручуйся. А вони збоку подивляться. Розумні думки з'являтися також не хотіли. Спіймати б хоч одну з них за хвіст і пред'явити Тошиміне як доказ. Докази чого, Хаскі не розумів, та це було й не важливо. Можливо, доказ того, що розумні думки його голову зрідка відвідують і він не настільки безнадійний, як може здатися. Веселе було б видовище.

Цікаво, як виглядають матеріальні думки?

— Ось. — Замість хвоста думки, рука намацала шорстку рукоятку і витягла меч зі світу поза часом. кисть ворухнулася, описавши мечем плавну дугу.

Тошиміне шарахнувся від вістря, що втупилося йому в обличчя, а потім хижим рухом повернувся на місце і криво посміхнувся.

— Цікаво, — задумливо промовив він. — Дуже цікаво.

— Що мені робити з ним? Це ж артефакт, — спитав Хаскі.

Посмішка Тошиміне стала дуже задоволеною, так, напевно, посміхаються коти, що обжерлися, зловили чергову мишу. Їсти не хочеться, а от погратися в самий раз. Хоч якась, а розвага. Мишку так цікаво підкидати лапою в повітря, возити її по підлозі, дозволяти на мить відбігти, а потім знову спіймати.

— Відповідай.

Меч хитнувся перед його носом, ніби погрожував.

Тошиміне тільки хмикнув. Насміхаючись і дратівливо. Наче пропонував діяти далі у тому ж напрямі. Цікаво йому було, як далеко Хаскі зможе зайти, зображуючи допит та погрози зброєю. А відповісти вирішив меч. Тихо-тихо, пошепки. Щоб Хаскі довелося прислухатися, більше до себе, ніж до меча.

— Дурний хлопчик. Ми захисники. Ми зберігачі. Охоронці того, що нам дорого. Яка різниця, що для цього доведеться зробити?

— Гарна штука. Небезпечна, — промуркотів Тошиміне, ніби вирішив підтримати меч, що вібрує шепотом. — Для небезпечної людини. Інший просто не втримає.

Він простяг руку і погладив повітря над клинком, немов бажаючи і не наважуючись до нього доторкнутися.

— Тепла та насторожена. Готова атакувати. Так. Як зведена пружина, готова будь-якої миті зірватися з місця.

— Захищати. Завжди захищати. Захищати все та завжди. Ніхто не має права відібрати в нас те, що ми вважаємо за своє. Ми своє нікому не віддаємо. Наше завжди тільки наше, — шепотів меч десь на межі слуху. Виходило в нього зло і впевнено. Зовсім як у предка.

Основний закон. Боротися за щось своє.

— Не знаю, де ти це взяв і знати не хочу, — сказав Тошиміне, так і не спробувавши торкнутися меча, що тепер належить Хаскі. — Не знаю, наскільки ця річ сильна. Поняття не маю, наскільки розумна і чи розумна взагалі. Зате абсолютно впевнений у одній простій речі. Ти сильніший, ніж ось це, що прийняло форму меча. Може твоя сила все ще не прокинулася, може лінується виповзати назовні, може взагалі ніколи не явиться світові. Це не має значення. Тому що ти сильніший. Від початку. Якби це було не так, ця штуковина зжерла б тебе, при першій спробі взяти її в руки. Але ти сильніший, ти не можеш бути здобиччю, ти господар. Тому вона буде тебе слухатися, буде вірніше і слухняніше пса, вона тебе захищатиме і підтримуватиме, випрошуватиме похвалу і вдаватиме, що їй все одно. Загалом це швидше жінка, ніж чоловік, точніше дитина жіночої статі. Постарайся її не ображати. Гаразд?

— Ти теж не можеш узяти її до рук? — навіщось спитав Хаскі.

Зрозуміло, що не може. Адже він допитливий, він не може не хотіти вивчити і помацати. Переконатися в матеріальності, відчути тяжкість клинка в руці, спробувати виписати ним у повітрі якусь хитромудру фігуру.