розділ 3

— Двадцять сім метрів, — задоволено сказав командир Тошиміне, спершись спиною на білий камінь.

— А? — загальмовано спитав Хаскі.

У нього гуло в голові, а світ перед очима то ставав яскравим до різі в очах, то вицвітав і перетворювався на чорно-білу гравюру. А ще він хитався. Плавно. Як корабель. Злітав на гребінь хвилі і пірнав униз, щоб потім знову опинитися на вершині. Хаскі дуже любив море. Шкода, що на шляху до нього завжди стояло Нижнє Місто. Та й море цього світу було дуже ненадійним. Його хвилі могли забрати куди завгодно. З однаковою ймовірністю можна було опинитися в далекому минулому та неіснуючому майбутньому. Вибирайся потім.

— Двадцять сім метрів, — повторив Тошиміне. — Твоя межа. Далі вони не тягнуться.

— Хто вони?

— Сполучні.

— Ага, — сказав Хаскі і зрозумів, що сволота знову його провела. — А як же невидима сфера?

— Це вправа така. Люди завжди виконуючи її, починають дуріти і несвідомо намагаються креслити сферу сполучними. Це на рівні фізіології. Весело, правда?

— Дуже весело, — похмуро визнав Хаскі. — Зараз упаду на спину, почну сміятися і трясти ногами.

— Дурень, — стомлено сказав Тошиміне. — Мене вчили так само. Я зовсім з тебе не знущаюся. Я не знаю іншого способу. Ти сядь, а я тобі поясню, що робити далі.

Хаскі кивнув і впав на траву. Він би з ще більшим задоволенням ліг, але боявся, що одразу ж засне. Похитування світу чомусь заколисувало. На межі слуху навіть шелест хвиль чувся. А може це шуміло в голові від перенапруги.

— Мені здається, твоя стихія вітер чи вогонь. Ймовірно, і те, й інше, — розпочав чергову лекцію Тошиміне. — Твої сполучні можуть змінювати форму і довжину, розтягуватися до певної міри, вони гнучкі та досить міцні, з тебе вийшов би непоганий стихійник.

Хаскі скривився і похитав головою. На стихійника він точно не погодиться. Краще вже мисливці, все більше шансів зберегти свій розум.

— Ні, так ні, — безтурботно відмахнувся Тошиміне. — Ти мене і як перший помічник влаштовуєш. Я про сполучні. Вони будуть розтягуватися ще далі, якщо станеш сильнішим, але й цієї відстані цілком достатньо, адже мало хто з обдарованих здатний кидати перед собою чисту, не оформлену в заклинання силу. Ти вже маєш перевагу. Та й знань, на мою думку, достатньо. Неуча і дурня ти здебільшого вдаєш, правда не так успішно, як це робить Рутай. Але він своє ще отримає. Зараз про тебе. Тепер головна твоя проблема – поставити перепону. Хоча про що це я. Амулети ти ще в школі вмів робити. Отже, зможеш підвісити поряд із собою накопичувач. А як його прив'язати покажу. Навіть допоможу. Самостійно це краще не робити. Можна поранитися, у кращому разі. У гіршому прославишся дуже оригінальним самогубцем. Тебе не скоро забудуть.

— Прив'язуватимемо його зараз? — спитав Хаскі.

— Ні звичайно. Не намагайся здаватися дурнішим, ніж ти є. Навколишні можуть повірити.

Хаскі заплющив очі. Слухати моралі від колишнього однокласника зовсім не хотілося. Тим паче такі, добродушно-уїдливі. Немов старший брат, який знає про світ набагато більше, але готовий поділитися потаємним.

— А коли?

— Увечері. Поїмо. Відпочинемо. Думки впорядкуємо.

— Зрозуміло. — Хаскі навіть навіщось кивнув. Можливо, командир Тошиміне Айя справді про світ знає більше. Напевно. Адже в нього завжди був Арай. Та й місце, з якого Арай привів його, не могло бути звичайним містом. Може, варто іноді послухати ту нісенітницю, яку Руда Сволота зазвичай несе. Раптом у потоці словесного сміття промайне щось цінне. — Тошиміне, хто тобі допомагав вішати накопичувач?

І уважно подивитися в обличчя, щоб із задоволенням уловити момент, коли там промайнула тінь здивування. Твій перший помічник справді не настільки тупий, як намагається здаватися. Просто так жити легше. Громила Рутай навчив. Особистим прикладом.

— Хасамін, — сказав Тошиміне. — Він уміє зберігати таємниці і ніколи не намагається відмовляти від чергової дурниці. Вважає, що кожен заслуговує на ту долю, яку вибрав для себе сам.

— А ще бійців Жовтого сектору називають ненормальними. До Зеленого нам далеко. Що командир, що підлеглі.

— Нічого. Тепер у вас є я.

І посміхнувся. Світло та радісно.

Хаскі захотілося застогнати і тицьнути обличчям у траву. Жовтому сектору дуже не щастить із командирами.

— І ще одне, — сказав Тошіміне тоном, який не віщував нічого доброго. — У тебе, напевно, з'явиться спокуса зробити більше, ніж ти зараз здатний. Не піддавайся їй. Ти просто обірвеш алартай. Після цього ти помреш. Тобі буде дуже боляче вмирати. Такі експерименти краще проводити в одному зі світів порожніх. Там ти хоча б виживеш без уміння змінювати світ. Хоча не думаю, що тобі таке життя дуже подобатиметься. Кажуть, старіти дуже неприємно.

Хаскі кивнув. Що він міг сказати у відповідь на це? Подякувати Тошиміне за поради та відомості. Обійдеться. Зарозумілість у нього і без того роздута понад будь-яку міру. І передчуття Хаскі ніколи не дурять. Значить, дякувати взагалі не варто, нічого хорошого ці знання не принесуть. А жаль.

***

— А це що тут робить? — спитав у простір Нірен, окинувши Хаскі поглядом, далеким від радісного.

Ленок вдав, що нічого не почув.

— Ваше завдання — дослідити тридцять сьомий квадрат і зрозуміти, що за демонські дива там відбуваються. — Він постукав по карті указкою і навіщось подивився у вікно.— У ваше завдання не входить з'ясування стосунків та спроби довести наскільки ви круті. Ви нічого не повинні робити. У разі небезпеки – тікайте. Головне, розберіться з чим саме доведеться мати справу і кого нам звати: мисливців чи шамана з Нижнього Міста. Все зрозуміло?

— Так, — сказав Нірен. — Я іншого зрозуміти не можу. Навіщо нам цей вискочка?

Ленок зітхнув, дуже акуратно поставив указку на підвіконня і обернувся до Нірена.

— Цей вискочка знає про гори більше, ніж решта присутніх у цій кімнаті разом узятих, включаючи й мене. Ще цей вискочка за своє коротке життя примудрився побитися з половиною інших вискочок, тих, що у Нижньому Місті живуть. Тому він зможе впізнати милі витівки шаманів-початківців, закликачів духів, п’яних чи від сили, чи від алкоголю малоліток і покинутих дівчат, що вирішили мститися всьому світу. Ще раз нагадую, ваша справа – розвідка. Не смійте вплутуватися в бійку.