розділ 2

Тошиміне Айя — найбільша наволоч з усіх, що колись народжувалися в багатьох світах.

Хаскі й раніше це знав. Але зараз переконався остаточно. Щоправда, легше від цього не стало.

Спочатку ця сволота заявила, що Хаскі, через брак кращого, годиться на роль першого помічника. Ні, ні, він не пропонував і не питав, він просто наказав, і надвечір Хаскі вже намагався розібратися з документацією і докричатися до свідомості дівчат з архіву. Коли до новоспеченого першого помічника дійшло, що він міг би посперечатися на рахунок цього безглуздого призначення, і він пішов із цим осяянням до Тошіміне, той спочатку його уважно вислухав, а потім обізвав усілякими поганими словами, вихопив свій меч, сунув його під ніс Хаскі і прочитав цілу лекцію про відповідальність перед підлеглими. Більше Хаскі сперечатися не пробував, зрозумів, що марно. Адже він навіть піти не міг. Кому він потрібний? Репутація у бійців Жовтого сектора не дуже, а ставати мисливцем зовсім не хотілося, йому не настільки гори подобалися, щоб бігати по них за різними чудовиськами.

До кінця тижня Хаскі стало здаватися, що він божеволіє. Йому снилися цифри, бланки та звіти. А ще снився Тошиміне з мечем в одній руці та пляшкою підозрілого пійла в іншій. Він пропонував обирати. Увесь час пропонував обирати. Вибирати між відповідальністю та можливістю раз на три місяці трощити черговий питний заклад, як це прийнято у мисливців. Тошиміне хотілося придушити.

Коли з завалами документів було покінчено, а їхнє щоденне поповнення благополучно розподілено між підлеглими та архівними дівицями, Тошиміне зле посміхнувся і обдарував свого першого помічника клаптиком паперу, з дрібним почерком командира Ленока.

Хаскі прочитав написане, потім прочитав ще раз і рішуче не повірив у власне щастя. Тошиміне захотілося скинути в найглибшу прірву і засипати зверху камінням. Це було надто навіть для нього.

— Я не можу, — стримуючи лють, заявив Хаскі.

— Чому? — наївно здивувався командир. І посміхнувся, гад, світло так усміхнувся, підбадьорливо.

— Чому?!! — Лють рвонула вгору і кинулася в небеса, ставши майже відчутною. — Не придурюйся! Насправді я лише п'ятий помічник! Це знають усі! Ти сам знаєш не гірше за інших! Я не зможу! Це принизливо, розумієш?

Тошиміне не розумів. Він схилив голову на бік і подивився з простодушною цікавістю, як дитина на якогось раніше не баченого звіра.

— Та ти маєш гордість, — сказав здивовано і чомусь усміхнувся. — Хто б міг подумати? Хаскі має гордість. А ще невпевненість. Дивно, раніше я їх у тобі не помічав. Може, спали? Що ж тоді їх розбудило?

Хаскі захотілося звернути командиру шию. Прямо тут і зараз. Поки настрій підходящий.

— До чого тут гордість?! — заволав він. — Не в гордості справа! Я просто реально оцінюю свої сили. Я слабший за решту. Я їм заважатиму.

— Чому ти так думаєш? — зацікавився Тошиміне і втупився в упор, ніби намагався роздивитися щось таке, про що сам Хаскі навіть не підозрював.

— Я лише місяць тому був п'ятим помічником, — спробував достукатися до рештків розуму свого командира нещасний перший помічник. Він знав, що це марно, але не міг не спробувати. — Навряд чи мій клас настільки виріс.

— Все-таки дурень. Шкода, — задумливо промовив Тошіміне. — Я думав, що ти це встиг перерости. Гаразд, пішли. Я тобі покажу щось цікаве. А потім навчу одному фокусу. У тебе має вийти. Ти досить сильний для цього. Ти ж бачиш сполучні.

— Які, до демонів, сполучні?! — Хаскі зрозумів, що ще трохи й у нього почнеться банальна істерика, чи паніка, як пощастить. Тошиміне це щось. Це гірше за стихійне лихо. Це ніби пожежа та потоп одночасно.

— Звичайні сполучні. Нитки, які не дозволяють частинці хаосу, що живе в нас, повернутися в початковий хаос. Коли наповнюєш плетіння чи слова силою, нитки стають видимими, тому що сила в наші тіла тече саме по них, а вже потім, перебудувавшись і трохи змінивши свої властивості, у світ поза нами. Щоправда, побачити сполучні можуть не всі. А в тебе дуже точний розподіл сили, в якому б настрої ти не був, ти ніколи не плутаєш стихії і не вкладаєш сили більше, ніж потрібно. Значить, ти нитки бачиш і відчуваєш перебіг сили.

— Це просто, — розгублено сказав Хаскі.

Це справді було просто. Одного разу він прокинувся і побачив, як над головою танцюють три напівпрозорі промінчики. Йому здалося, що зараз він злетить, світ одразу став яскравішим, більшим і зазвучав. Зазвучав нечутно, але тіло цей звук відчувало. Йому хотілося кричати, сміятися і плакати, хотілося бігти, доки не впаде без сил. Натомість він лежав, дивився і намагався зрозуміти, що відбувається зі світом. Ближче до ранку він зрозумів. Зі світом нічого не відбувалося. Просто у спадкового стихійника середньої сили Хаскі Дотжо разом покращали слух, нюх, дотик і зір. Він став помічати те, що раніше не міг помітити фізично. А ще він повністю відчував свою силу. Вона була гаряча та непосидюча. Вона хотіла руху і, здається, вміла літати. І вона була самотня. Дуже самотня. Точно як одне вовченя. І точно як він, своєю самотністю зовсім не обтяжувалася, тільки зрідка шукала компанію, щоб відчути себе живою.

— Так, просто, — погодився Тошіміне. — Переступити грань завжди просто, якщо зумієш до неї дійти і не замреш перед нею в жаху. Усього-то й потрібно мати трохи завзяття і бажання отримати більше, ніж є зараз. Я почав бачити сполучні після того, як зміг домовитися з мечем. Я став досить сильним, щоб він зміг мене почути та зрозуміти.

— А я захист поставив, — пригадав Хаскі. — Я тоді взагалі не був помічником. Ми ходили у гори. Із Салішем. Він уже був шостим, хоча розуму в нього було не більше, ніж зараз. Він нас водив потренуватися і завів надто далеко, ми повернутися не встигли, тож довелося заночувати в якійсь ущелині. Там на нас і напали ті крилаті тварюки, досі не знаю хто, було темно, ніхто їх до ладу не роздивився. Саліш запанікував, ніяк не міг вирішити, як нам боронитися. Ось я з переляку і виставив захист. Сили вбухав безліч. Ті крилаті тварюки на підльоті згоріли, а я знепритомнів. Хлопці покричали на Саліша, дочекалися ранку і потягли мене до лікарні, від перевтоми лікуватися. Я два дні лежав трупом, не реагуючи взагалі ні на що, а на третій побачив твої сполучні.