Частина 2 Вовк бажаючий сили Розділ 1

Розділ 1

Похмурий, як дощова хмара, Тошиміне Айя, накульгуючи, крокував вулицею. Його обличчя несло сліди недавніх побоїв. Руде, як іржа на старому залізі, волосся безладно розсипалося по плечах. Не було ні тонких косичок, що падали на лоб, ні безглуздої зеленої косинки, складеної в кілька разів і використовуваної цим хлопцем замість звичайної шкіряної пов'язки, ні дурнуватого хвоста. Просто неохайні, нечесані лохми.

З плеча Тошиміне, майже до землі, звисала запорошена ганчірка. Схоже, колись вона була біла. Може, простирадло. Або, вкотре вкрадений спритними учнями, прапор із П'ятої Башти. Мало що цьому дивному типу закортіло потягати з собою.

— Що він тут робить? — сплюнувши на землю, поцікавився Рутай. — Неприємностей шукає, чи що?

Хаскі Дотжо знизав плечима. Він гадки не мав, яка нелегка принесла третього помічника командира Зеленого Сектора у вотчину Сектора Жовтого. Особливої ​​дружби між цими секторами ніколи не було. Занадто різний підхід до життя і мало співпадаючі поняття про честь. Може, Холодний Арай вирішив потурбуватися про стан справ у сусідів, які залишилися без командира та першого помічника? Або Айя збожеволів і прийшов позлорадіти? З нього станеться. А може, Руду Сволоту надіслала Рада, повідомити особовий склад про майбутні зміни. Версій купа.

Бентежило Хаскі тільки одне. Руда Сволота, з ранку, все ще сиділа в Білій Вежі, покірно зображала почесного злочинця і чекала заслуженого покарання. Навіть якщо Рада на подив швидко це покарання придумала, по вулиці Тошиміне бовтатись не повинен, він повинен отримувати по шиї від свого командира і намагатися спокутувати провину. Враховуючи всі його викрутаси і всі обставини, що пом'якшують провину, вішати його ніхто б не став, але й відпускати на всі чотири сторони — теж. Накоїв хлопець справ достатньо. Навіть за його правоти прощати таке не можна. Інакше дуже швидко життя в місті перетвориться на щось хаотичне, що не піддається жодному керівництву.

Щось тут нечисто.

Руда Сволота повільно і впевнено наближалася. Вигляд у нього був не дуже. Схоже, одним Араєм його побиття не обмежилося. Складалося враження, що його били всім командирським складом. Ось на вилиці відбилась зірочка з кільця Лєнока, командира Фіолетового Сектора. І рукав, мабуть, постраждав від вогню. Загалом, влип хлопець міцно. Хоч бери і співчувай.

То чому ж він вулицею ходить? Один. Навіть без зануди охоронця – полоскача мозку?

— Чого?! — грізно спитав Рутай, склавши величезні ручища на грудях. Весь його вигляд говорив про те, що ворота Будинку Влади Жовтого Сектору для Рудої Сволоти сьогодні не відчиняться.

Тошиміне криво посміхнувся і поворушив надто витонченими, як для мечника, пальцями. Наче міркував, чи сплести якусь магічну пакість і пригостити нею здоровенного Рутая, чи просто надавати бовдуру по шиї. Третій помічник, це вам не рядовий боєць сектора, це звання передбачає, що в усьому секторі, крім командира, знайшлося лише двоє людей, які мають право говорити, що вони сильніші за Руду Сволоту. І не факт, що сильніше у всьому. Рутаю стати третім не загрожувало в принципі, він і тридцятим ніколи не стане, за всієї його сили, йому дуже не вистачає розуму.

Хаскі голосно хмикнув, привертаючи до себе увагу. Йому зовсім не хотілося відтягувати розлюченого зеленого третього від тупого громили. Занадто багато шансів отримати по фізіономії від обох.

Тошиміне посміхнувся ще нахабніше і перевів глузливий погляд на п'ятого помічника Жовтого Сектора. Заздрити можна. Фізіономію Рудої Сволоти, схоже, нічого зіпсувати не здатне. Навіть така кількість подряпин та синців. Жаль, що вона опухнути не встигла, або хтось надто добрий надав мінімальну медичну допомогу. Цікаве мало б бути видовище.

Тошиміне, звичайно, не писаний красень. Обличчя трохи різке, хиже, ніс зрісся криво, посмішки одна паршивіша за іншу, але при цьому він примудряється здаватися дуже симпатичним і привабливим. Дівчата на ньому виснуть. Вони в захваті від його кривої усмішки, від іржавого волосся, від витонченої статури, а від погляду світло-коричневих із прозеленню очей впадають у стан, що межує з поклонінням. Але найбільше його люблять за дивну чесність. Він ніколи не обіцяє жінці те, що не зможе зробити. Наприклад, ніколи не обіцяє одружуватися і не клянеться у вічному коханні. А їх це чомусь не ображає. Як в нього це виходить? Хоч би пояснив. Хоч комусь. Заздрісно ж.

— Ну-у-у… — промовив Хаскі, сподіваючись, що Тошіміне нарешті скаже, навіщо приперся.

Ще одна паршива посмішка. Трохи сумна.

— Хлопці, у вас неприємності, — впевнено сказав Руда Сволота.

Рутай сердито вишкірився. Неприємності у Жовтого Сектора вже давно, просто раніше про це ніхто не здогадувався. Не пощастило з командиром. І вже з не першим. Аланія примудрився посперечатися з духами Гір і його за якихось три тижні благополучно прибили. З горами взагалі сперечатися безглуздо. Ще дурніше замість того, щоб визнати свою провину і вибачитися, покласти в кретинській боротьбі з цілим гірським масивом половину бійців сектору. Напевно, не дарма кажуть, що вбили в результаті Аланію зовсім не гори і навіть не хаос, який точково прорвав грань. Більшість упевнена, що його в ту брилу льоду вморозив крижаний звір Ленока. Правильне рішення. Командир, який не цінує своїх бійців, не вартий високої честі бути їхнім командиром.

Краш Шеєтей виявився гіршим за Аланію. Помітно розумнішим, але командиром йому ставати не можна було, ні в якому разі. На жаль, це з'ясувалося надто пізно. Якби не заколот Тошиміне, можливо, Жовтий Сектор взагалі перестав би існувати, втім, як і половина Долини. Демона з божественною силою тут би простір не витримав.

Доводилося визнавати, що інстинкти Руду Сволоту ніколи не підводять, що він розумніший за цілу Раду і впертіший тисячі ослів. Він уміє приймати рішення всупереч усьому, вміє добиватися свого та вміє не піддаватися владі чужої репутації. Всі вважали Краша верхом досконалості і ні в чому запідозрити не могли, а цей і запідозрив, і на репутацію його шляхетності плював з вершини Білої Башти, і пішов проти всієї долини, щоби довести свою правоту. Шкода, що йому не вистачило сил дійти до кінця і прибити проклятого командира Шеєтея в Шестикутному Залі. Та й його безликого першого помічника теж не можна було відпускати. Вони обов'язково вилізуть із якоїсь дірки. Ця парочка не звикла програвати якомусь третьому помічникові. Вони й із першими не особливо церемонилися.