розділ 10

Вдруге Ленок прийшов наступного дня. Окинув вартового незадоволеним поглядом, так, про всяк випадок, щоб хлопець не розслаблявся. Зазирнув у камеру, де побачив наймилішу картину — Тошиміне лежав на ліжку, підібгавши коліна, донька Матена сиділа поруч, тримала його за руку і щось тихо розповідала. Виглядав хлопець трохи краще, ніж очікував командир фіолетових. Можливо, просто звик до постійного болю. Люди багато до чого здатні звикнути. Та й розмова його відволікає.

Арая можна заспокоїти. Нехай лежить тихенько, лікується, нікуди його щеня не дінеться.

Ленок кивнув своїм думкам і пішов. Він дізнався про все, що хотів.

Знову з'явився Ленок ще через два дні, заздалегідь дізнавшись у вартового, що медик, яка зачастила до колишнього пацієнта, сьогодні прийти не зможе. Її покликав батько. Пощастило. Дівчина обов'язково стала б ставити непотрібні питання і заважати Тошиміне налаштуватися на майбутню головомийку.

Командир окинув блідого хлопця глузливим поглядом і жбурнув у нього одяг.

— Приведи себе в порядок. Від тебе смердить.

Хлопець мовчки кивнув.

Страж заметушився, схоже, боявся близько до Тошіміне підходити. Репутація у хлопця на сьогоднішній день була відверто страшна.

Ленок тихо лайнувся і вказав напрямок. Йому, свого часу, довелося побувати у подібній ситуації. Пам'ятається, тоді холодна вода місцевого замінника душа здалася йому чимось нереальним. Після двох тижнів. А потім його, разом з такими ж дурнями, задля покарання відправили побродити по якійсь пустелі межі порожніх. І він зрозумів, що два тижні не термін, що у вежі було дуже добре і що він більше ніколи не потрапить у таку ситуацію. Наступну свою провину він довів до такої стадії, що його справу віддали на суд командирів і покаранням стало призначення до Фіолетового Сектору. В якості нового командира. Тоді Ленок зрозумів, що пустеля теж не така й погана була, але було вже пізно. Він і зараз іноді шкодував, що змусив Раду відмовитися від розгляду тої провини, але кинути своїх підлеглих уже не міг. Арай називав це непомірним почуттям обов'язку, щоб воно згоріло.

Повернувся хлопець досить швидко, холодна вода до довгої помивки не спонукала. Вигляд у нього був сумний і задумливий. Напевно, мучили погані передчуття, інтуїція у хлопця на високому рівні і він про це чудово знає.

Ленок посміхнувся. Він уже зараз був помщений, але полегшувати життя цьому щеняті не збирався. Хлопцеві доведеться пройти обраною дорогою до самого кінця. Безкарно порушувати закон не має права ніхто, навіть такий геній. Що б ним не рухало і чим би не закінчилося, закон є закон. Він буде дійсно шанований і дієвий лише доти, доки його порушення суворо каратиметься.

— Ходімо, — сказав Ленок і легко попрямував до виходу.

Хлопець знизав плечима, навіщось подивився на вартового і слухняно пішов. Йому на думку не спало спробувати втекти, хоча зараз були всі шанси. Захист долини, після його гри в хованки та втечі Шеєтея, в такому стані, що втекти можуть усі злочинці гуртом, шкода, що їм цього робити не хочеться.

Захист від небезпек ззовні абияк налагодили, хоча після цього половина командирів і більша частина старших помічників опинилися в лікарні, а ось зсередини... Втішає тільки те, що Шеєтея тут немає, а другого ідіота, здатного поставити на кін існування трьох меж заради отримання влади над однією із нижніх — не передбачається. Більшість тих, хто живе в долині, чудово розуміє, що влада над демонами, навіть сильними демонами, насправді нічого не дасть. Ці істоти надто нестабільні в середніх, а тим паче верхніх межах. Ну, зруйнує ця істоту кілька будівель, напевно когось уб'є, а потім лусне, як мильна бульбашка. Кокон рівноваги потрібен не стільки для захисту від демона, що викликається, в першу чергу сфера допомагає стабілізувати цього демона. Тошиміне це знав і почав свою діяльність зі знищення каміння рівноваги. Шеєтей, на щастя, не знав. Тому й не подбав про захист каміння, дозволивши хлопцю так легко розколошматити їх у пилюку. Шеєтей розраховував, вийшовши зі сфери, отримати ручного демона, а отримав жменьку пилу, головний біль і, можливо, неможливість звертатися до сили. Він ніколи не дружив ні з ким із професійних мисливців за демонами. Це у рудого щеня безліч знайомих, здатних розповісти йому про таємниці своєї професії.

— Куди ми йдемо? — запитав Тошиміне, усвідомивши, що вони рухаються в протилежному напрямку від Дому Сходів, де зазвичай засідала Рада.

— До тренувальних залів, — відповів Ленок. У нього навіть вийшло скопіювати незворушний тон Арая.

— А, — байдуже озвався хлопець.

Повідомлення про зали його не вразило. Його там уже били. У віці тринадцяти років. Однокласники. Тоді й ніс зламали, і визнали його право робити все, що йому заманеться. Не визнати людину, здатну раз-по-раз підніматися на ноги, і посилати всіх до лисих демонів, в принципі неможливо. Якби він тоді вибачився за те, що однокласники визнали його провиною, йому довелося б до кінця життя робити все, що від нього вимагатимуть. А так, відбувся кривим носом, прізвиськом Руда Сволота і репутацією не зовсім осудної особистості.

Звісно, ​​був інший шлях. Він міг не доводити однокласників до кипіння. Але цей шлях не для щеня Арая. Йому потрібно все й одразу.

Ось він, нарешті, і отримає бажане. Може, й не вдавиться.

— Я опиратимуся, — сказало щеня, трохи подумавши над своєю долею.

— Добре, — ласкаво, як люблячий дядечко, сказав Ленок. — Так навіть цікавіше. Жаль, що ти не знаєш усіх нюансів майбутнього заходу. Було б ще цікавіше.

Хлопець хмикнув і зробив найрозумніше у його ситуації. Він більше не промовив ні слова, поки не опинився в тренувальному залі Фіолетового Сектору і не побачив усіх, хто на нього чекав.

— О-о-о, — висловилося з цього приводу щеня, схоже зрозуміло, що простою головомийкою не відбудеться. Щоб набити йому фізіономію, вистачило б пари постраждалої від його рукоприкладства, тобто Ленока і Арая.