розділ 7

— Куди це щеня знову поділося? — невідомо в кого спитав Ленок.

У нього боліла голова після удару табуреткою та настрій був відповідним. Хто скаже, навіщо в лікарні потрібні такі важкі табурети? Вони що, нормальний стілець не могли поставити? Чи ці табуретки потрібні для того, щоб відвідувачі не мали бажання надовго засиджуватися? А якщо виникне? Вони приносять із собою зручні стільці чи сидять на підлозі? У кого б спитати?

Рітке знову перебирала якісь папери, викликаючи в Ленока почуття провини. Він усі папери скинув на свого першого помічника і зайнявся гонитвою за Тошіміне. Як там Сой справляється? Може, йому потрібна допомога?

Арай сидів під стіною і дивився в нікуди. Схоже, він зі сказаного хлопчиськом зрозумів набагато більше, ніж решта, але нікому про свої здогади розповідати чомусь не хотів. Немов ці здогади могли принести долині ще більше неприємностей, ніж принесло нестерпне щеня.

— Потрібно щось робити, — заявив Ленок, очікування невідомо чого його морально вбивало.

— Що? — спитала Рітке.

Точно як у дитинстві, коли світловолоса серйозна дівчинка доводила найнижчого й найгаласливішого хлопчика в класі до сказу однією лише своєю незворушністю. Він її навіть ударити не міг. У нього рука не піднімалася на цю тоненьку істоту, яка вміла насміхатися із вбивчо-серйозним виглядом. Арай вважав, що його друг таємно закоханий у цю дівчинку. Мабуть, і досі так думає. Арай насправді здатний полюбити богиню і ніколи не зможе зрозуміти, чому Ленок може Рітке захоплюватися і не може ставитись до неї як до земної жінки, яку можна любити. Любити крижану статую безглуздо, хоч би якою прекрасною вона була. Якщо її довго тримати в обіймах, вона розтане і втратить свою привабливість. Леноку цього зовсім не хотілося. Йому подобалося дивитися на Рітке, як на витвір мистецтва.

Нині всім доводилося чекати. Будь-яких подій.

Чекати на рішення Ради про посилення заходів з охорони каміння.

Чекати нової появи Тошиміне, здатного зробити будь-який сюрприз.

Чекати на подальші дії таємничих викликачів демонів.

Зараз за Шестикутною Залою, величезним приміщенням із готовим коконом рівноваги для виклику демона, стежила купа народу. Спостерігав спостерігач від Ради. Стежили бійці Рітке, яких спільними зусиллями замаскували так, що помітити їх там зможе хіба що Тошіміне з його феноменальним нюхом. Стежили якісь незрозумілі тіні, чи посланці інших командирів, чи вискочки, які вирішили прославитися. Придивлятись Ленок не став. Напевно стежило руде щеня, що примудрилося знову безслідно розчинитися в навколишньому просторі. Як це він робить? Його маскування досконаліше, ніж то, яке змогли створити спільними зусиллями три командири.

Усі чекали на подальші події.

Ленок ненавидів чекати.

Йому дуже хотілося, щоб сталося хоч щось. Адже час грає проти викликачів. Якою б не була повільною Рада, до вечора вона прийме рішення і тоді до каміння не зможе залетіти навіть комар. І ніхто цього рішення не скасує, доки не буде з'ясовано, хто викликав демона в ущелину. До слів хлопця поставилися дуже серйозно. Людей, які вважали Тошиміне дурнем, здатним роздмухати з мухи слона, в долині не знайшлося.

— А може… — Ленок і сам не знав, що хотів запропонувати, просто втомився чекати.

За дверима почувся шум, якісь крики, потім голосно постукали і, не чекаючи відповіді, до кабінету королеви полум'я увірвався русявий хлопець із переляканими очима.

— Біда, — видихнув він, і Ленок зрозумів, що дочекався.

Хлопець коридором мчав як метеор, захекався і тепер щосили намагався вирівняти дихання, щоб виразно пояснити, що саме сталося.

— Хтось украв каміння? — спитала Рітке.

— Гірше, — сказав хлопець. — Вони не стали їх красти.

— Хто вони? Говори по суті, — веліла Рітке.

— Командир Шеєтей та його перший помічник, не знаю, як його звуть, — сказав хлопець.

— Що вони там роблять? — спитала Рітке, хлопець все ніяк не міг вирівняти подих і вона намагалася полегшити спілкування за допомогою питань.

— Жертвопринесення, — мертвим голосом промовив Арай.

— Яке до демонів жертвопринесення? — здивувався Ленок, історія ставала все цікавішою та страшнішою.

— Тошиміне ж сказав, що демон буде відволікаючим фактором. Кокон рівноваги необхідний для чогось іншого. Для жертвопринесення. Шеєтей вирішив отримати владу над створенням нижніх меж.

— Але для цього доведеться жертвувати половину долини, — не повірив Ленок.

— Або… — сказала Рітке і подивилася на свого підлеглого.

— Трьох командирів, — сказав хлопець. — Вони прийшли самі. Наскільки я зрозумів, вони прийшли перевірити, чи все гаразд. Ми навіть зрозуміти нічого не встигли. Прийшли собі командири і добре. Не стануть вони всі разом красти каміння. Чотири командири це занадто. А потім помічник Шеєтея щось зробив, і вони попадали.

— Хто попадав, що зробив? Говори точніше, — не витримала Рітке.

— Впали командири Матен, Радонія та Алате. А що я зробив, я не знаю. Наче змія з туману. Чорна така, жирна. Вона їх обвила і вони впали. Дуже швидко. Вони відреагувати не встигли. Лише Радонія здивувався.

— Зашморг послуху. Шостий рівень демонської магії, — сказав Арай. — Помічник Шеєтея не зовсім людина.

— Ти звідки знаєш? — запитав Ленок.

— Прадід Тошиміне розповідав. Він багато знав про сильних демонів. У долині половини цих відомостей немає. Його роду довелося воювати з подібними створіннями, тоді вони й одержали поклик бога, він чомусь вирішив їм допомогти. Напевно, демонів не любить. Зашморг, це щось подібне до високої хвилі, тільки слабше. Якби командири Матен, Радонія та Алате щось запідозрили, вони б змогли захиститися. Але вони не запідозрили і тепер їхня сила зв'язана.

— Зрозуміло. — кивнула Рітке.— Шані, біжи до кур'єрів, розкажи їм усе про зашморг, командира Шеєтея і жертвопринесення. Нехай біжать секторами, вимагають допомоги. Потім до Ради, нехай попросять мудрих евакуюватися з Дому Сходів, вони все одно не зможуть допомогти нічим. А ми йдемо до кокона рівноваги.