Глава 13.

Осінь 2022 року

В вересні моя донька повернулась в Київ.

• Мамо, я не можу більше там, - говорила вона, - Я хочу додому!
• Я розумію тебе! – обіймала її, - Будемо тут. Якщо хочеш, залишайся у нас.

Свого часу я придбала Маші окрему квартиру і вже два роки вона жила там.

• Ні, я буду у себе, - відмовилась вона, - Я ж працюю, і ти, а Сашко вчиться. І Філ буде приїжджати, - Філ – це її хлопець, - Так буде зручніше.
• Добре, - погодилась я, - Але якщо що, то відразу до нас.
• Ок, - сміється.

В вересні звільнили Харківську область, а 8 жовтня підірвали Керченський міст. Навіть мої знайомі- іноземці писали і вітали мене. Ми були щасливі. А 14 жовтня була перша масована ракетна атака, після якої вперше вимкнули світло. Коли почались вибухи, я зірвалась і поїхала по Машу. Я паркувалась на подвір’ї її будинку, як над ним з страшним гулом пролетіла ракета. Асфальт задрижав під ногами і десь пролунав вибух. Донька в цей час вийшла з під’їзду і ми не змовляючись кинулись бігти в підземний паркинг поруч. В моїй голові була думка: «Дома син і мама! Мені потрібно туди!».

• Доця, поїхали додому, - прошу.
• Розумніше залишатись тут, - вагається Маша.
• Вони там самі.
• Поїхали.

15 хвилин дороги були жахом. В повітрі лунали вибухи – нас захищало ППО. Було дуже страшно. Я молилась: «Господи, допоможи мені врятувати моїх дітей!». Коли ми опинились в нашій квартирі, я відчула спокій. Абсолютний. В цей час пролунав дзвінок. Сергій.

• Ви цілі?
• Так! Все добре.

Потім масовані ракетні атаки траплялись все частіше, бомбили об’єкти інфраструктури. Вимикали світло, воду, опалення. На добу, на дві. Люди міцніше стискали зуби і ще більше вірили в перемогу. Одна літня жінка в черзі по хліб сказала: «Буде холодно – я тепліше вдінусь і вкриюсь двома ковдрами. Не буде світла – зварю борщ на багатті на вулиці. Але я ніколи не підкорюсь цим тварюкам! Я не здамся!».

11 листопада звільнили Херсон. Ми вирішили відсвяткувати цю подію у сестри на дачі. Я пакувала продукти, коли пролунав дзвінок.

• Я в Києві!
• Як? – радію.
• Потрібно дещо забрати, - пояснює, - Я на машині на одну добу.
• Ми збираємось до сестри на шашлики відсвяткувати звільнення Херсона, відвезеш нас? В тебе є час? – говорю на одному диханні, щоб не передумати.
• Авжеж, - і замовкає. Він в шоці, адже я відмовлялась знайомити його з рідними.
• Коли ти зможеш заїхати по нас?
• За годину.
• Домовились. Чекаємо, - кладу слухавку.

За 40 хвилин приїздить донька і ми виносимо сумки на вулицю.

• Відкриєш машину? – запитує мене Маша.
• Ні, нас підвезуть на іншій, - відповідаю.
• Ми на таксі? – дивується мама.
• Ні, на цій, - біля нас зупиняється Сергій, - Знайомтесь, це Сергій, мій хлопець. А це моя мама Ганна Михайлівна і донька Маша. З Сашком ви вже знайомі, - хлопці тиснуть один одному руки.
• Добрий день! – вітається Сергій з моїми рідними.
• Добрий день! – відповідають вони.
• Це всі сумки, чи ще потрібно щось виносити? – запитує в мене чоловік.
• Всі.

Сергій складає сумки в багажник, допомагає моїй мамі сісти на переднє сидіння і дає мені свій телефон, щоб я вбила адресу в навігатор.

День пройшов прекрасно. Сергій з чоловіками моїх сестер і Сашком смажили шашлики. Мій хлопець любить це робити і вони в нього виходять дуже смачні. Ми гуляли по берегу Дніпра. Сестри по черзі відводили мене в бік і говорили, який класний Сергій і що вони за мене дуже раді: «Нарешті біля тебе достойний чоловік!». А чоловіки говорили про війну.

Повертались додому пізно. Лунала повітряна тривога. Сергій залишився у нас.

• Чого ти боїшся? – запитав він мене вночі міцно обіймачи зі спини.
• В сенсі? – не розумію.
• Чому ти не дозволяєш собі бути щасливою?
• Я щаслива! – стверджую.
• Ні, ти не дозволяєш собі кохати, - заперечує, - Я ніколи тебе не питав, боявся зробити тобі боляче, але що в тебе сталось з твоїм колишнім чоловіком?
• Все банально, ми одружились по великому коханню, коли мені було 18-ть, а йому 21. Народили двох дітей. Стали на ноги в матеріальному плані. А потім виявилось, що в нього є ще одна сім’я, - розповідаю.
• Ти жалкуєш?
• Про що? – не розумію.
• Про те, що ви розійшлись.
• Ні!
• Але ви були разом п’ятнадцять років, - не вірить.
• Наші стосунки ніколи не були ідеальними, - намагаюсь пояснити.
• Ну, ні в кого немає ідеальних стосунків, - тепер не розуміє він.
• Ми постійно сварились. Він ображав мене, дітей, мою маму. Колишній ніколи не був опорою для мене, ніколи не піклувався про мене і про дітей, - згадую стосунки в моїй колишній сім’ї, - Він просто жив своїм життям.
• Чому ж ти з ним жила?
• Мене так виховали.
• Як?
• Заміж виходять один раз і назавжди.
• Навіть, якщо ти нещасна?
• Так, - погоджуюсь, - І тому я йому дуже вдячна.
• За що? – здається, Сергій в шоці.
• За те, що він пішов від мене, - сміюсь, - Бо я б ніколи від нього не пішла.
• Тоді і я йому вдячний, - цілує мене чоловік, - Але при нагоді пику йому начищу, - сміється і продовжує, - Якщо ти його вже не кохаєш, чому ж боїшся підпустити мене ближче?
• Куди вже ближче? – повертаюсь в його обіймах до нього обличчям.
• Дозволити ввійти в твоє життя, твоє і твоїх дітей, - наголошує.
• Розумієш, коли ми розлучились, мені було дуже складно, - намагаюсь пояснити, - Я завжди живу по плану і коли мої плани руйнуються, мені дуже некомфортно. Після розлучення зруйнувався мій план, перевернувся мій світогляд. До того ж, мені довелось всім пояснювати, що трапилось. Виправдовуватись.
• За що? – не розуміє Сергій.
• Люди вважають, що від хороших дружин чоловіки не йдуть.
• Маячня!
• Тоді я була дуже вразлива і не могла не зважати на думку оточуючих, тому і виправдовувалась.
• І ти боїшся повторення? – тихо запитує.
• Мабуть, що так, - погоджуюсь.
• Валю, я не можу тобі гарантувати, що в нас все складеться, що ми будемо щасливі разом і помремо в один день, - починає, - Може і не складеться. Але якщо ми не спробуємо, ми ніколи про це не дізнаємось! Невже можливість бути щасливими двох людей не вартує цього ризику? – дивиться мені в очі.
• Вартує, але ми настільки різні, - вагаюсь.
• Тому нам так добре разом, - переконує, - Дозволь собі бути щасливою. Перестань себе карати за першу невдачу.
• Я тебе кохаю! – видихаю.
• Я тебе теж! – палко цілує мене.