Глава 9.

Січень 2022 року

Того дня ми зібрались на дні народження Юрка. Безтурботні і щасливі. Ні, в ЗМІ вже писали про велику вірогідність наступу з боку росії, але ніхто не сприймав це як реальну загрозу. І тільки Сергій думав інакше.

• Буде велика війна, - говорив він, - Рашка буде бомбити наші міста і вбивати наших людей.
• Але цього не може бути! – сперечалася я, - Зараз 21 століття і цього просто не може бути!
• Скажу більше, - продовжував він, - Ця війна потрібна.
• Кому? Як може бути потрібною війна? – я була в шоці.
• Якби це не звучало, війна потрібна нам всім, щоб змінити наш світогляд, – пояснював Сергій, який пройшов АТО в 2014-2015, - Стати нацією, обрати правильний шлях.
• А не можна знайти якийсь гуманніший спосіб для цього? – не вірила я.
• Це так і є, - підтримував друга Славко., - Аналізуючи історичний досвід нашого та інших народів, на жаль, інакше не буває.
• Так, давайте танцювати, - змінює тему дружина Юрка Таня, - Сергію, постав щось.
• Ок, - підводиться той і налаштовує «Гуцулку Ксеню» через блютуз-колонку, - Потанцюємо? – повертається до мене.
• Авжеж, - йду за ним.

На танцполі ми показуємо клас. Друзі нам аплодують і ми повертаємось за стіл.

• Була мала? – питає.
• Так. Її друзі-поляки також впевнені, що скоро війна і забирають її до себе, - розповідаю.
• Хай їде.
• Хіба я тримаю? – замовкаємо обоє.

До мене підходить Таня і забирає мене танцювати.

• Валя, Сергій точно не рівно дихає до тебе, - шепоче мені на вухо подруга, - Класний хлопець! Не проґав!
• Ну що ти говориш? Я ж старша його?
• Ну то й що? – дивується подруга, - Всього 5 років.

За кілька годин я вибачаюсь та йду. Біля входу в таксі мене вже чекає Сергій і ми їдемо до нього.

• Тобі ще не набридло грати в шпигунів? – чоловік перевертається на живіт і дивиться мені в очі.
• Я не граю, - відповідаю, - Просто не хочу виставляти своє особисте життя на загал.
• Ти стидаєшся мене?
• Ти серйозно? – іронізую, - Це я маю ставити такі питання.
• З чого б це?
• Тому що я старша за тебе, - пояснюю, - Тому що в мене тривалий шлюб за спиною і двоє дітей на руках.
• І що в цьому такого?
• Нічого, - погоджуюсь, - Але ти молодий чоловік, який ніколи не був одружений і тобі потрібно зустрічатись з молодою дівчиною, з якою ти створиш сім’ю і народиш дітей!
• Це хто так вирішив?
• Народна мудрість: «Чоловіку ще 60, а дівчині вже 18»!
• Маячня! – заперечує Сергій, - Люди разом, коли їм добре разом! От і все!
• Це нам зараз так здається!
• А ти знаєш, що буде потім?
• Все коли-небудь закінчується, - відповідаю.
• Стривай, ти чекаєш, що наші стосунки завершаться?
• Ні!
• Але готуєшся до цього?
• Ні! – заперечую, - Просто ми настілки не підходяща пара, що я не вірю, що ці стосунки взагалі почались!
• Чому ж ми не підходяща пара?
• Окрім того, про що я тільки що говорила?
• Так!
• Ми і ззовні не пасуємо один одному.
• Чому це?
• Хіба такі жінки тобі подобаються?
• Так!
• Ні!
• З чого ти взяла?
• Ти приходив з худесенькими малесенькими дівчатками, а я зовсім не така, - пояснюю.
• І де ті дівчатка зараз?
• Де?
• А Бог їх знає, - перевертається на спину і притягує мене до себе на плече, - Я не цікавився. Це тобі не подобаються такі чоловіки як я, - театрально зітхає.
• Так, - погоджуюсь, - Мені подобаються високі кремезні чорняві.
• Я тебе йому не віддам!
• Кому? – не розумію.
• Тому, кого ти описала.
• Це типаж, - легенько б’ю його кулачком в груди.
• Отже, домовились: викидаємо всі нісенітниці з голови і живемо, як нам подобається, а інші хай думають, що хочуть! – підбиває підсумок Сергій.
• Я не впевнена, - починаю я.
• А я впевнений! – перериває мене, - Скоро день народження дівчат і ми більше нічого не приховуємо, а ведемо себе нормально!

Але не все так сталося як гадалося, тому що дні народження наших колег ми мали святкувати 25 лютого.