Глава 4.

Листопад 2020 року

 Я їду на побачення до Сергія, до нього додому. Боже, що я роблю?! Мені 40 років, я розлучена 5 років, в мене двоє дітей. Доньці 19-ть і вона живе вже окремо в своїй квартирі. А я живу з мамою і сином. В мене періодично бувають коханці, але серйозних стосунків я не прагну. Не хочу. Не бачу в цьому нічого позитивного для себе. І в мене є принцип: не заводити любовні стосунки на роботі або з сусідами, тому що кохання закінчиться, а працювати або жити потрібно далі! А тут, не знаю! Божевілля якесь!

Підіймаюсь на поверх і разом з дверима ліфта відчиняються двері квартири Сергія. Чекав.

• Привіт!
• Привіт! – відповідаю.
• Проходь, - запрошує.
• Так, - невпевнено заходжу в середину.

Звичайна двокімнатна квартира з непоганим ремонтом. Сергій допомагає мені зняти пальто і вішає його на гачок. Знімаю взуття. Чоловік подає мені чоловічі капці.

• Вибач, жіночих немає, - говорить.
• Не треба, я вдома ходжу без.
• Як скажеш, - бере мене за руку, веде на кухню і саджає за стіл, - Чого ти боїшся?
• Я тобі вже говорила.
• Ти була б класною військовою! – сміється.
• Чому? – не розумію.
• Вони також складають план А, план Б і план відходу.
• Це просто досвід! – виправдовуюсь.
• Валя, послухай, ми не плануємо нічого серйозного, тож коли ми вирішимо, що досить, то, впевнений, що в нас не буде проблем із подальшим спілкуванням. Проблеми виникають у тих, у кого є взаємні образи. А в нас їх не буде, тому що ніхто з нас нічого не обіцяв іншому і ніхто третій не знає про наші стосунки!
• Сподіваюсь на це! – погоджуюсь, - Але не розумію навіщо тобі це потрібно?
• Справді не розумієш?
• Невже ти не можеш знайти молоду дівчину? – дивуюсь, адже Сергій молодший мене на 5 років, - Навіщо тобі я?
• Я божеволію від тебе. Така відповідь тебе влаштовує?
• А чому зараз? – не здаюсь я, - Ми знайомі вже 4 роки?
• Я запав на тебе відразу.
• Та, ну! - не вірю.
• Саме так!
• А ті всі дівчатка, яких ти до нас водив, це від того що ти на мене «запав»? – показую лапки пальцями.
• Це тому, що спочатку ти взагалі мене не помічала, - недовірливо дивлюсь на нього, - Так-так, не примружуй очі, - посміхається, - Пам’ятаєш, як ти обтрушувала рукав пальто, коли я торкався твого ліктя?
• Коли це?
• В альтанці в «Форумі», - нагадує.
• Так це не тому, що ти торкнувся мого ліктя! – пояснюю, - Точніше не так, я не люблю, коли мене торкаються малознайомі люди. Погодься, що ми тоді були малознайомі?
• Можливо, - погоджується, - А ті ваші залицяльники з сусіднього офісу?
• Ну, було, - посміхаюсь, - І ти мені мстився?
• Ага, - відповідає, а я сміюсь, - Ну давай, псуй свій ром, - подає мені запітнілу пляшку.

Сергій вважає, що коли я додаю до рому пепсі, я псую його смак. Розливаю напій в бокали. Собі додаю пепсі і лід.

• За нас, - цокається зі мною чоловік.
• За нас, - повторюю.