Глава 1      

16 липня 2020 року

Сьогодні ми безбожно порушували карантинні норми! З нагоди нашого професійного свята, дня бухгалтера України, ми влаштували виїзний корпоратив. Практично вперше після майже чотирьох місяців сидіння вдома ми зібрались разом.

Зустріч була призначена в Новусі о 9-й. Звісно, що вчасно приїхали самі стійкі: я з моїм десятирічним сином і моя кума і найближча подруга Олена. Я, як зазвичай, за кермом. Перелік продуктів в гугл-кіпс був давно готовий і випробуваний не одним застіллям і ми почали пункт за пунктом наповнювати візок. Поступово підтягувались наші колеги і друзі. Найбільший візок у Сергія з Славком – скільки років знайомі, а ніхто і досі не знає скільки пива можуть випити ці двоє! Повним складом – 15 чоловік плюс діти – збираємось вже на касі. Розраховуємось і розсідаємось по автівках.

За 40 хвилин ми на місці – в заміському комплексі відпочинку. Ми винайняли тут двоповерховий котедж на дві доби. Хтось залишиться, а хтось поїде додому. Хлопці розвантажують речі.

• Давайте розподілимо хто що робить? – пропонує Вова.
• Ми з Валею на шашликах, - оголошує Сергій.
• Ніхто в цьому і не сумнівався, - зауважує Славко.

Раніше ми ніяк не могли визначитись хто буде займатись мангалом. Дівчата не вміли, хлопці лінувались. Одного разу, я психонула і стала невміло смажити м’ясо, Сергій почав мені допомагати. І з того часу на шашликах наш тандем. Тільки мені він довіряє свій похідний ніж, щоб перевіряти готовність м’яса!

• Ми з дівчатами накриваємо на стіл, - береться до справи Олена.
• А ми тоді, щоб вам не заважати, на терасу пити пиво, - знаходить хлопцям справу Вова.
• А хто буде з дітьми на пляжі? – запитує Таня і керує, - Беріть пиво і дуйте на пляж! Але дивіться за дітьми!
• Добре, - погоджується її чоловік, Юрко.

Сергій розводить багаття, а я загортаю лаваші. М’ясо ми купували вже в маринаді. Навколо нас збираються декілька дівчат і хлопців.

• Ви сценарій не забули роздрукувати? – запитую у Олі.
• Ні, у мене в рюкзаку, - відповідає подруга, - Цього разу «Ріпка», - ми сміємось, а хлопці закочують очі і стогнуть в голос, - І блютуз-колонку зарядили.
• Так ввімкни нам щось, - пропоную.
• Тільки не шансон! – як завжди Вова.

Переглядаємось з Сергієм і посміхаємось. Працюємо злагоджено. Перегоряють вуглі. Смажимо м’ясо на шампурах. Потім лаваші на решітках. Хлопці приносять Сергію пиво.

• Уявіть собі, прокидаюсь від того, що мене хтось сіпає, - розповідає Славко про свою чергову любовну перемогу, - Бачу досить симпатичну дівчину.
• Не як минулого разу? – уточнюю.

Всі покочуються зі сміху, тому що минулого разу, це була доросла тітонька з пишними формами.

• Та ні, - нітиться чоловік, але продовжує, - Тільки хочу притягти її до себе і зайти на новий раунд, як вона мені говорить: «Забирайся швиденько, бо я поспішаю на роботу!»,
• Та невже? – театрально дивується Оля.
• Так, уявляєш? Це ж я мав сказати? – не розуміє сарказму Славко, а ми сміємось ще дужче.

Сьогодні спекотний день і хоч мангал встановлений в тіні, але жар від нього розпалює тіло і як тільки все готове, Сергій пропонує піти на пляж.

• Ок, - погоджуюсь, - Разом перевірю, як там малий, а то на хлопців надії мало.

І дійсно, Юрко з Вовчиком на лежаках під парасолькою п’ють пиво. Діти в воді. Машу сину рукою, скидаю сарафан, йду у воду і пірнаю. Винирюю і біля мене з’являється голова Сергія.

• Привіт! – посміхаюсь.

Перепливаємо невеликий залив і повільно повертаємось назад.

• Мам, Сергію, попідкидайте нас, - просять діти.

Зціплюємо руки з другом і по черзі підкидаємо дітей у воду. Вони пірнають іноді вдало, іноді ні. До нас приєднуються Юрко і Вова, бризкаємось водою і сміємось.

• Ей, народ! – кличе нас Олена, - Давайте за стіл, а то м’ясо вистигне і діти вже голодні!
• Так, давайте на берег, - керую дітям, - Поїмо і потім ще покупаємось.

Витираємо дітей рушниками і йдемо в котедж. Підіймаюсь на другий поверх, щоб прийняти душ. Швидко миюсь, вдіваюсь і вже відчиняю двері, щоб вийти і повернутись до друзів, як хтось вштовхує мене назад і палко цілує. По запаху мангалу від волосся здогадуюсь, що це Сергій. Що робиться в моєму мозку – не розумію! Запаморочення! Вибух! Фух! Мара розсіюється і я розумію, що сталось. Розчеплюю руки чоловіка з моєї талії, поправляю одяг, відчиняю двері і обертаюсь.

• Нікому, ніколи, ні пари з вуст!

Розсідаємось за стіл. По черзі виголошуємо тости. П’ємо. Їмо.

• Валю, ну ти можеш, хоч раз, приїхати на таксі? – обурюється Таня, - Або з ночівлею?
• Ти ж знаєш, що мені простіше на своїй, - відповідаю.
• Всі п’ють, а ти сидиш! – підтримує Олена.
• Я прекрасно почуваюсь! – заспокоюю подруг, - Піду гляну, що там діти.