Розділ 9. Мура на роботі

Після нашвидкуруч зварганеного сніданку з бататів, бобів та шматка м’яса — стандартного раціону вартового, — який ми запили грибним чаєм, Лара відправилася до найближчого громадського телепорту. О чудо, він працював у таку годину, бо інвектори ще не нагрілися, а конвектори ще не сплавилися в єдину магічну масу. Ми ж із Мурою почовгали у відділок.

Варта Загоріуса розміщувалася у великій вертикальній трубоподібній споруді, яку називали Віфт. Я не раз намагався довести, що це — Ліфт, але після погрози шефа Міфа нацькувати на мене Камрілу (закодованого вампіра), визнав: я був не правий. Колись це була транспортна артерія, якою можна було дістатися з верхнього рівня на самий нижній у кабінках із грибної деревини. Та магія зламалася, коли гільдія Віфтерів розділилася на телепартачів та жителів Небесного міста, яке здуло вітром років сімсот тому. На нижніх рівнях трубу швидко заповнили банди, а верхні — віддали нам, варті.

Ми йшли з Мурою, не звертаючи уваги на вартових та місцевих, які витріщалися на мою гоблінку, як на чужорідний елемент — наче шматок чавуну в зефірі.

Шеф, який саме молотив боксерську грушу в спортзалі й одночасно курив товсту сигару, побачивши нас, вилаявся. Тоді похмуро похитав головою, підійшов до Мури й безцеремонно тицьнув у неї пальцем:

— Твою ж грибонію... Що це за?..

Мура, не довго думаючи, на автоматі клацнула зубами й вчепилася йому в палець.

Шеф випустив сигару і вилаявся, як три розлючені бізони. Я ніжно ляснув Муру трохи нижче спини й одразу відскочив. Гоблінка почервоніла, випустила палець Міфа і, не довго думаючи, схопила боксерську грушу, вирвала її з кріплень і швиргонула в мене.

Почувся короткий зойк. Ельвінон, який саме в цей момент показував кільком дівчатам-секретаркам, як він ідеально розчесав волосся, врізався обличчям у грушу та вилетів у відчинене вікно Віфта.

— Ра-а-а-а! Повішаю! Миколо! Грибний ти послід! — на мене насунулися два розлючені монстри. — Це що за несертифіковане чудовисько? Де її намордник?!

— І справді, Миколо, ти чого мене як дружину ще не сертифікував? — прошипіла гоблінка, стискаючи кулаки.

Шеф раптом зупинився. Вилаявся. Тяжко зітхнув.

— Ну звичайно... Хто, як не два мої найкращі оперативники, могли вбити Гаачамура і замість премії одружитися з гоблінкою? — він оглянув свій палець, який залишився цілим, і знову зітхнув. — Хм... не пробила зачаровану шкіру, але ніготь відгризла. Дай вгадаю, Миколо, ти привів її влаштовуватись на роботу гризунком нігтів?

Мура хижо посміхнулася, демонструючи ікла.

— А можна я буду їх на допитах гризти? Разом із пальцями?

Міф тільки знову вилаявся.

Шеф дав знак іти за ним. Публіка, яка товклася у відділку — переважно торговці, купці та прості жителі, яким не пощастило бути пограбованими (або яким просто було цікаво, чи справді варта така зла, як про неї кажуть), — мало не розбіглася врізнобіч, звільняючи нам шлях.

Кабінет Шефа змінився за ті кілька днів, що нас не було. У передпокої з’явилася гарна секретарка, солідна вішалка для одягу та масивні сталеві двері. Міф приклав до них долоню і видав чергову порцію багатоповерхової лайки. Двері прогуділи у відповідь: «Голос розпізнано. Відчиняю».

Всередині теж додалося шарму. Столи завалені сувоїми, за якими сиділи крихітні піксі-писарі й несамовито шкрябали перами, заповнюючи звіти.

— Ну, Миколо, і нащо вона нам? — очі Шефа зустрілися з поглядом Мури. Гоблінка не розгубилася: вона демонстративно напружила біцепс і виставила вперед м’язисту ногу в облягаючих шкіряних штанях, демонструючи готовність до бою. — Бити на допитах я й сам можу. Карміла та Даракола також страшать затриманих до гикавки. Що тут робити твоїй мон... кхм... дружині?

Я прокашлявся і підійшов до піксі, який саме махав текою з моєю особистою справою. Дав йому легкого щигля — у відповідь почулася така тиха лайка, що її було чутно хіба що за вікном. Потім розгорнув досьє перед Міфом. Прочитав уголос: «Фізично не розвинутий. Потребує інтенсивних тренувань».

— Шефе, от я вам і привів тренера! Ви ж постійно жалілися, що всі наші рекрути тікають до магів робити той... як його там... фітнес-вітнес. А Мура не втече.

Гоблінка тим часом спробувала впіймати зубами одного з піксі. Шеф спритно вхопив її за шкірки й дав щигля у відповідь. Почулося ображене пирхання.

— Ну і ще нам треба експерт по гоблінах та бандах, — додав я.

— По-твоєму, Миколо, твоя зелена буде стукачкою? — Міф подивився на мене недовірливо. — Та за таке на нижніх рівнях рвуть зуби живцем і приносять у жертву богам-кротам.

Мура демонстративно позіхнула, легко вирвалася з рук Шефа і поправила жилетку.

— Формально я не буду «стукати», — спокійно вимовила вона. — Я буду надавати вам консультації щодо гоблінських традицій, стилю життя на нижніх рівнях та особливостей гоблінського етногенезу в несприятливих умовах утисків їх усіма привілейованими більшостями Загоріуса…

Ми з Шефом синхронно підібрали щелепи з підлоги. Гоблінка задоволено посміхнулася, дістала пилочку і почала неквапливо підпилювати собі ліве нижнє ікло.

— А… а… — Міф спробував був щось сказати, але повітря в легенях закінчилося. Мура лише хижо посміхнулася.

— Ну, кілька років тому ми зловили одного чувака-чудака, — пояснила вона, не відриваючись від ікла. — Він щось там постійно розказував про нас, трохи пожив у клітці… А потім хлопці його зварили. А мені папірці його віддали, на розпал. От я й читала від нудьги. Мудро написано. Голова спочатку боліла страшно. Я навіть ель пити кинула, аби хоч щось у тих словах «вкусити». Ну й вкусила. Так вкусила, що потім жоден адекватний гоблін, мать його, не хотів брати мене за дружину. Кажуть — шибко вумна, біди накличе. А неадекватних я вже сама не хотіла.

Шеф мовчки витер піт із лоба.

— Ви сі не вольнуйте, я вмію бути тупов, як ті ваші пробки, — вона широко всміхнулася і підійшла до мене. Я ледь встиг пригнутися, відчувши, як повз вухо пролетів її кулак — чисто «для профілактики». — Але давайте: я — вам, ви — мені. Микола — чудак, але цікавий. Ви тут іще ті чудики, але також весело. І так, я втекла з нір. Назад мені не можна: або в жертву кротам, або збирати гроші на трансформацію — чи в хобгоблінку, чи в людину. Людина мені не цікаво, але от Лара…