Розділ 4. Гоблін, фламінго та гриб-телефон

Переді мною стояла невисока блондинка із волоссям, зібраним у дві акуратні кіски, на яких були заколки у формі дракона. Великі окуляри на її носі давали їй схожість із бабкою. Дівчина відкрила рот, демонструючи гарні білі зуби й повільно ними зацокотіла. З її очей бризнули сльози. 

— Ану відійди, Ларо, — з-за її спини вийшов молодий накачаний чоловік у простій сорочці, штанах, які нагадували джинси. На його пальцях було кілька наколок і перснів із дорогоцінним камінням. Велике кругле лице чоловіка було трохи не голене, а довгий ніс здавалося, ламали кілька разів, і тепер він був неправильної форми. Коротке волосся було акуратно підстрижене. 

Я закліпав очим, оглядаючи, що було за дивними людьми, й відкрив рот. Посередині кімнати, де я стояв у клітці із дивного сріблястого металу, була акуратно складена пентаграма, по краях якої горіли свічки. В глибині — кілька книжкових шаф та великий плакат: “Демонологи, які забувають увімкнути захист, — довго не живуть.” 

Обабіч біля кількох великих вікон стояли столи, на яких пихтіли якісь колби, наповнюючи кімнату запахом мастила, муки та... тут я принюхався... тонкої нотки бузку.

— Чорт тебе забирай, — чоловік скрушно  похитав головою, — у нас потраплянець.
Тоді обернувся до дівчини яка здивовано дивилась на мене мовби вона очікувала побачити дракона, а їй продемонстрували горобця.
—Ларо, ти знову начиталась тих ванільних романів про те, як провалюється казковий довбой... кхм, герой та робить чудеса? 

Дівчина скромно почервоніла. І вдала, що розглядає павука на вікні.

Чоловік обійшов клітку, придивився до мене. Дістав указку, спробував було потицяти. Помітивши, що я відскочив, він стукнув по ній пальцем, і з неї вилетіла синя іскра. Мене наче вивернуло, і я відчув дикий біль, закричав. Тим часом біль не ставав меншим. Мене ніби розтягували та жмакали, як газету. Тоді із противним звуком “Жма-ак” я впав на... лапи. Поворушив мордою, завив... Що за чортівня, я став... вовком. Чоловік почухав паличкою у вусі, пробурмотів: “Ех, збилося калібрування, певно, треба здавати на техогляд.”

На мене знову навели паличку, і не встиг я обурено прогавкати, що мені й так добре, як усе почалось знову. Тільки цього разу я відчув себе пластиліном. Ноги стали коротші, руки довші, а ніс та вуха мовби ніяк не хотіли формуватись, їх постійно смикало та заїдало. То ніс став хоботом, то як у мавпи-носача. Тоді пішло рило кабана й дзьоб дятла. Аж поки з палички не пішов димок, усе зупинилось на носі, який звисав на три сантиметри донизу. Я відчув дике бажання скакати та квакати, чим негайно ж і зайнявся. 

Бурмило з паличкою видав такий набір матюків, що я ніколи не чув навіть на базарі, й підійшов до столу, де постукав по великому синьому грибу. Мені здалось, що він натискає якусь комбінацію, і за кілька секунд на грибові з'явились губи, які проскреготали:

 — Гноме Пілі, лінія підтримки артефактів, що у вас сталось? 

— Пілі, хочу залишити заявку на калібрування чарівної палички, модель «Магістр Три». Гриб завис на кілька секунд, а тоді пробурчав: — Магістре Розе, мушу повідомити, що обслуговування відкладене, через неоплату, — і, мовби помітивши, що чоловік закипає та червоніє, гном додав: 

— Ми прислали вам манускрипт із рахунком іще три тижні тому.

Гриб змовк. Роз став люто вибивати на ньому іншу комбінацію. За хвилину він знову посинів та пробубонів. 

— Канцелярія канцлера Магакадемії Загоріуса, чим можу бути корисним? Наступну тираду я пропущу. Та скажу, що було до квакачки смішно слухати магістра Роза, який на місці сплітав матюки у вузлики, плів із них мотузочки, а тоді далі плів вузлики. — Але ж, пане верховний маг, — абсолютно спокійно пробурчав голос, — на тому манускрипті нема візи від канцлера Пивниці, відступи на три міліметри більші, аніж за рішенням сьомого конклаву, та головне — пропущено кому…

 — Я тебе зараз пропущу! — прогарчав магістр. — Щоб до вечора все було. Сам підеш до гномів і навчиш їх правильно писати! Він посткав гриба, й програчав—понабирають блін по оголошенням в тавернах…
Тоді обернувся до дівчини і додав тихіше: — Ларо, дівчинко, дай мені, будь ласка, свою паличку…

Дівчина простягла невелику паличку, на якій було вирізане сердечко. Роз скривився й знову навів її на мене. Мене огорнула хвиля запаху ванілі, мигнуло — і я став фламінго.

— Чорт… мені треба когось удушити, — пробурмотів Роз, глянув на мою довжелезну шию. Я перелякано шикнув. — Або сісти на мітлу, узяти співучого демона в клітку і летіти назустріч сонцю…

Він надовго задумався, тоді підійшов до іншого столу з грибами, відрізав шматок того, що нагадував білий хліб, і заліпив сердечко на паличці білою густою рідиною. Лара скрикнула.

Після ще десяти трансформацій я нарешті знову став людиною.

— Вітаю, Ларо, — чоловік витер піт з лоба й повернув дівчині паличку. Та гидливо подивилася на білу мазню й почала витирати її об край своєї мантії. Магістр тільки ляснув себе по лобі. — По-перше, це не демон. Він пережив стільки перетворень, що від мана-резонансу, згідно з сьомою теоремою магістра Вальде Хана, мав би увійти в просторовий контакт…

— Дядьку, ми цього ще не вчили, — благально закліпала дівчина. — Можна простою мовою?

Роз знову почав бурмотіти матюки.

— Так-от! На досліди він не піде — він увібрав у себе стільки мани з паличок, що ще одне втручання, і він трансформується в невідомо що з демонічного плану. Повернути його назад ми теж не зможемо, хіба що ти вирішиш проблему семи тіл і якось висмокчеш із нього паразитну ману. Убити — він вибухне. Отруїти — стане зомбаком.
Треба думати, куди його прилаштувати, поки ти, моя дорога дівчинко, писатимеш магічну роботу, яка змінить світ магії назавжди.

Лара блідла з кожним словом.

— Ну? — магістр глянув на мене. — Як тебе звати, нещасний? І не хвилюйся, ми тобі шкоди не завдамо…