Варта
Вступ де ми трохи бігаємо...
— Лови люди! Кусай люди! Тягни люди в суп!
— Я ельф, гобліни ви смердючі! — заволав мій напарник, Ельвинон Золотий Дуб.
Гобліни, що бігли за нами, наче енергетиків випили. Виття, яке й до того глушило, раптом стало таким, наче сваряться дві тенісистки. А з халуп, які ще хвилину тому здавались покинутими, почали вилазити все нові й нові — сині, зелені, фіолетові морди.
— Вітаю, тепер нас точно схарачать, — приречено буркнув я й спробував додати швидкості. Спринтером я ніколи не був, а тут іще й дорога така, що ноги зломиш: калюжі, слизьке каміння і всякі нечистоти, які жителі гоблінського кварталу просто викидали на вулицю Міста Восьми Рівнів.
Десь щось бахнуло, і будинок просто перед нами зник у спала́сі вогню. Ми з напарником заверещали, як кури, що побачили мокрого побитого кота, який от-от вирішить поласувати ними, — і таки піддали жару. Швидкості, себто.
— А що я мав казати? Що я людина? Ти за кого мене маєш? — через годину ми вже сиділи в якійсь вогкій норі й намагалися перевести подих.
— Ти що, ідіот, чи що?
— Ну а нє, ми ельфи вищі…
— То чого ти тоді зі мною від гоблінів бігаєш?
— В карти програв свій замок, ти ж у курсі, — зітхнув мій напарник і хлюпнув носом.
— То закрийсь і думай, як ми з цієї дупи будемо вибиратись…
#982 в Фентезі
#230 в Міське фентезі
#273 в Різне
#188 в Гумор
Відредаговано: 07.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
